На практиці найчастіше трапляється звільнення на підставі ст. 38 КЗпП, якою передбачено розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника, тобто за власним бажанням.

Звільнення за власним бажанням може бути двох основних видів:

• звільнення з поважних причин;
• звільнення без поважних причин.

Відмінність у тому, що у першому випадку працівник не зобов’язаний повідомляти адміністрацію про звільнення за два тижні. Він має право звільнитися хоча б і в день подання відповідної заяви (ч. 3 ст. 38 КЗпП зобов’язує власника звільнити працівника, що має поважні для цього причини, у строк, про який той просить).

Перелік (невичерпний) поважних причин для звільнення за власним бажанням у законодавстві також міститься у ст. 38 КЗпП.

При цьому припинення трудового договору з підстав ч. 3 ст. 38 КЗпП (внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору) передбачає обов’язкову виплату вихідної допомоги у розмірі, передбаченому у колективному договорі, але не менше тримісячного середнього заробітку (ст. 44 КЗпП). Тобто мінімальна виплата вихідної допомоги не може бути меншою за тримісячну заробітну плату.

Відповідно до п. 2.25 Інструкції № 58, при розірванні трудового договору з ініціативи працівника з причин, за яких законодавство передбачає надання певних пільг та переваг, запис про звільнення вноситься до трудової книжки із зазначенням цих причин. Наприклад: «Звільнений за власним бажанням у зв’язку із зарахуванням до вищого навчального закладу, ст. 38 КЗпП України» або «Звільнений за власним бажанням у зв’язку з виходом на пенсію за інвалідністю, ст. 38 КЗпП України».

Звернімо увагу також на те, що працівника, звільненого з поважних причин, законодавство не зобов’язує неодмінно скористатися цією причиною. Наприклад, звільнення у зв’язку з доглядом за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом — не означає, що працівник повинен після звільнення якийсь час сидіти вдома та доглядати дитину. Він хоча б і вже наступного дня після звільнення може влаштуватися на іншу роботу.

Чи щодо всіх поважних причин працівник повинен надати відповідне документальне підтвердження?

Наприклад, чи потребують документального підтвердження вагітність, догляд за дитиною, вступ до навчального закладу? На практиці далеко не всі причини можна підтвердити документально — наприклад, переїзд на нове місце проживання. Важко довести відповідними доказами і таку поширену причину звільнення, як догляд за дитиною — адже ст. 38 КЗпП не вимагає догляду з якихось поважних причин, таких як хвороба або інвалідність. Але ж іноді роботодавці відмовляють працівникам у прискореному звільненні саме через відсутність документів, що підтверджують поважні причини. Розв’язати цю проблему з огляду на недосконалість правового регулювання, безпосередньо спираючись на норми законодавства, неможливо. Працівникам нерідко буває простіше написати заяву про звільнення без поважних причин, ніж доводити «незговірливому» роботодавцеві поважність деяких очевидних причин.

Слід, однак, звернути увагу на те, що законодавець, встановлюючи перелік поважних причин:

• по-перше, прямо передбачив документальне підтвердження, давши на це конкретну вказівку в тексті ст. 38 КЗпП (наприклад «неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком»);
  
  
• по-друге, зробив цей перелік невичерпним. Аналізуючи, наприклад, норму, що відносить до поважних причин звільнення «догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи», можна побачити, що вона, по суті, містить дві причини: догляд за хворим членом сім’ї (для чого законодавець прямо передбачає підтвердження медичним висновком), та догляд за інвалідом I групи (для чого законодавець такої вимоги не встановлює).

Коли йдеться про звільнення у зв’язку з доглядом за дитиною, на нашу думку, достатньо надати документ, що підтверджує наявність дитини відповідного віку чи статусу (інвалідність). При цьому право на звільнення за згаданою причиною (догляд за дитиною) має мати або батько дитини (саме між цими особами та дітьми існують батьківські права й обов’язки). А в разі якщо йдеться про дитину-інваліда, то до цієї категорії належать діти до 18-річного віку.

Що зазначати в заяві про звільнення?

У заяві про звільнення потрібно вказати конкретні факти порушення умов договору чи трудового законодавства, які викликали таке рішення. А також вона має містити вимогу провести остаточний розрахунок в строки, передбачені ст. 116 КЗпП, в тому числі здійснити виплату вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку згідно із ст. 44 КЗпП (або вказати розмір, передбачений колективним договором).

Заяву потрібно зареєструвати в канцелярії, а на копії заяви позначити вхідний реєстраційний номер. У разі відмови у реєстрації заяви рекомендується відправити її цінним листом з описом вкладення та повідомленням про вручення.

Вас може зацікавити
	Посібник «Прийняття та звільнення: законодавство та практика» Цей практичний посібник стане у пригоді не лише кадровикам, а й роботодавцям. У виданні детально розглянуто, на що потрібно звернути увагу при прийнятті на роботу, розписано порядок звільнення працівників. Наведено низку порад і застережень, як уникнути судових спорів із працівниками щодо порушень норм законодавства при звільненні. Головне — дотримуватися всіх етапів прийняття та звільненні, грамотно оформлювати документи, і проблем не буде. Усі відповіді про прийняття та звільнення — у посібнику! Придбати видання

Євгенія Краєвська