Непоодинокими є випадки, коли працівник звільняється після відпустки, яка була йому надана «авансом», тобто за період, який він ще не відпрацював. Які дії роботодавців у таких випадках?

У ч. 1 ст. 6 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 р. № 504/96-ВР (далі — Закон № 504) вказано, що щорічну основну відпустку надають працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічують із дня укладення трудового договору.

Надати працівнику відпустку без урахування фактично відпрацьованого часу протягом робочого року роботодавець може вже після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві (ч. 5 ст. 10 Закону № 504). Утім і до закінчення шестимісячного періоду безперервної роботи працівнику може бути надана відпустка без урахування фактично відпрацьованого ним часу, якщо роботодавець не має заперечень щодо цього.

Також у ч. 7 ст. 10 Закону № 504 викладено чималий перелік категорій працівників, яким відпустку можуть надавати «авансом».

Як утримати зайві відпускні в разі звільнення?

У разі якщо працівник до закінчення робочого року, за який він уже одержав відпустку повної тривалості, звільняється, то ч. 2 ст. 127 КЗпП і ч. 1 ст. 22 Закону № 504 дозволяють відрахувати із заробітної плати суму нарахувань за дні відпустки, які були надані в рахунок невідпрацьованої частини робочого року:

У разі звільнення працівника до закінчення робочого року, за який він уже одержав відпустку повної тривалості, для покриття його заборгованості власник або уповноважений ним орган провадить відрахування із заробітної плати за дні відпустки, що були надані в рахунок невідпрацьованої частини робочого року.

Також в абз. 2 ч. 2 ст. 127 КЗпП указано:

Відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) роботодавця:
…
2) при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки. Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи з підстав, зазначених в пунктах 3, 5 і 6 статті 36 і пунктах 1, 2 і 5 статті 40 цього Кодексу, а також при направленні на навчання та в зв’язку з переходом на пенсію…

Розглянемо зазначене вище на прикладі.

Приклад

Умова

Працівник, якого прийняли на роботу з 26.02.2024, подав заяву про надання щорічної основної відпустки тривалістю 12 к. дн. із 06.05.2024. За час роботи на підприємстві працівник має право лише на 5 к. дн. відпустки, але за рішенням роботодавця йому було надано відпустку на 12 к. дн.
Посадовий оклад становить 10 000 грн. Розмір середньоденної зарплати — 163,93 грн.
Під час відпустки працівник подав заяву про звільнення 31.05.2024. Період фактичної роботи працівника — 96 к. дн.

Рішення

Насамперед потрібно обчислити тривалість відпустки, яку працівник фактично заробив за період роботи на підприємстві:
24 к. дн.: (366 к. дн. — 6 к. дн.) х 96 к. дн. = 6,4, тобто 6 к. дн.

Таким чином, працівник має повернути відпускні в розмірі 983,58 грн (163,93 грн х 6 к. дн.).

Суму заборгованості варто утримати під час проведення остаточного розрахунку з працівником при звільненні, тобто суму заробітної плати, нарахованої за відпрацьовані дні в травні, потрібно зменшити на 983,58 грн.

Відрахування із заробітної плати здійснюють на підставі наказу про звільнення, у якому окремо надають вказівку для бухгалтерії провести ці відрахування, наприклад, такого змісту:

«Бухгалтерії на підставі ч. 2 ст. 127 КЗпП України та ч. 1 ст. 22 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 р. № 504/96-ВР провести відрахування із заробітної плати Кравчука О.О. для покриття його заборгованості за 6 (шість) календарних днів щорічної основної відпустки, які були йому надані в рахунок невідпрацьованої частини робочого року».

Цілком можлива ситуація, коли заборгованість працівника в частині відпускних буде більшою, ніж сума заробітку, нарахованого йому під час звільнення. У такому разі працівник має повернути суму заборгованості підприємству шляхом унесення в касу чи на рахунок підприємства. Водночас завважте, що працівник повинен повернути в такому випадку тільки фактично отриману суму відпускних без урахування суми ПДФО та ВЗ. Скажімо, для нашого прикладу така сума мала б становити:
983,58 грн — 983,58 грн х 18% — 983,58 грн х 1,5% = 791,78 грн.

Якщо працівник відмовиться це зробити, то доведеться звертатися до суду. Як зазначено в листі Мінпраці від 24.01.2007 р. № 9/13/133-07, за необхідності відшкодування шкоди з працівника, який звільнився, роботодавець має право звернутися з позовом про відшкодування шкоди до суду.

З кого не утримують зайві відпускні?

У ч. 2 ст. 22 Закону № 504 наведено випадки, коли відрахування із заробітної плати працівників, які звільняються, не проводять. Мова йде про звільнення у зв’язку з:

• призовом або прийняттям (вступом) на військову службу, направленням на альтернативну (невійськову) службу;
• переведенням працівника за його згодою на інше підприємство або переходом на виборну посаду у випадках, передбачених законами України;
• відмовою від переведення на роботу в іншу місцевість разом із підприємством, а також відмовою від продовження роботи у зв’язку з істотною зміною умов праці;
• змінами в організації виробництва та праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, скороченням чисельності або штату працівників;
• виявленням невідповідності працівника обійманій посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров’я, що перешкоджають продовженню такої роботи;
• нез’явленням на роботу понад чотири місяці поспіль унаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами, якщо законодавством не встановлено більш тривалий термін збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні;
• поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу;
• направленням на навчання;
• виходом на пенсію.

Також відрахування із заробітної плати за невідпрацьовані дні відпустки у разі смерті працівника не провадять.

Обмеження щодо розміру відрахувань

Радимо звернути увагу на положення ч. 1 ст. 128 КЗпП:

При кожній виплаті заробітної плати загальний розмір усіх відрахувань не може перевищувати двадцяти процентів, а у випадках, окремо передбачених законодавством України, — п’ятдесяти процентів заробітної плати, яка належить до виплати працівникові.

Проте в разі звільнення працівника перевагу має все ж ст. 22 Закону № 504, а не ч. 1 ст. 128 КЗпП, адже з припиненням трудових відносин між працівником і роботодавцем в останнього фактично залишиться тільки можливість повернення заборгованості працівника в судовому порядку.

А ось положення ст. 129 КЗпП, якою заборонено відрахування з вихідної допомоги, компенсаційних та інших виплат, на які згідно із законодавством не звертається стягнення, під час здійснення відрахувань у частині відпускних, потрібно врахувати.

Також відповідно до ч. 1 ст. 73 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 р. № 1404-VIII стягнення не може бути звернено, зокрема, на такі виплати працівнику:

• вихідну допомогу, яку виплачують у разі звільнення працівника;
• компенсацію працівнику витрат у зв’язку з переведенням, направленням на роботу до іншої місцевості чи службовим відрядженням;
• польове забезпечення, надбавки до заробітної плати, інші кошти, які виплачують замість добових і квартирних;
• допомогу у зв’язку з вагітністю та пологами;
• допомогу на лікування;
• допомогу на поховання.

Тобто відрахування можна робити лише за рахунок виплат, які є заробітною платою.

Вас може зацікавити Книга обліку наказів з персоналу Придбати Журнал «КАДРОВИК.UA» Придбати Книга обліку щорічних і додаткових відпусток Придбати

Інна Журавська