Після введення на території України воєнного стану трудове законодавство зазнало певних змін.

Водночас варто зауважити, що хоча законодавцем і запроваджено нові правові механізми регулювання трудових відносин та встановлено тимчасові правила, які діють лише на час війни в цій сфері, підстави та процедура звільнення працівників з ініціативи роботодавця залишилися практично незмінними.

Загальні підстави звільнення працівників з ініціативи роботодавця

Як і раніше, у період воєнного стану роботодавець з власної ініціативи за умови дотримання відповідної процедури може звільнити працівника з наступних підстав:

• у випадку ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (п. 1 ст. 40 КЗпП);
• у випадку невідповідності працівника займаній посаді (п. 2 ст. 40 КЗпП);
• у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин трудових обов’язків (п. 3 ст. 40 КЗпП);
• у випадку прогулу без поважних причин (п. 4 ст. 40 КЗпП);
• у випадку нез’явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності (п. 5 ст. 40 КЗпП);
• у випадку поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу (п. 6 ст. 40 КЗпП);
• у випадку появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння (п. 7 ст. 40 КЗпП);
• у випадку вчинення за місцем роботи викрадення майна роботодавця (п. 8 ст. 40 КЗпП);
• у випадку призову або мобілізації роботодавця — фізичної особи під час особливого періоду (п. 9 ст. 40 КЗпП);
• у випадку встановлення невідповідності працівника займаній посаді, на яку його прийнято, або виконуваній роботі протягом строку випробування (п. 10 ст. 40 КЗпП України);
• у випадку вчинення працівником мобінгу (цькування) (п. 10 ст. 40 КЗпП);
• у випадку одноразового грубого порушення трудових обов’язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності, його заступниками, головним бухгалтером та його заступниками (п. 1 ст. 41 КЗпП);
• у випадку винних дій керівника підприємства, установи, організації, внаслідок чого заробітна плата виплачувалася несвоєчасно або в розмірах, нижчих від установленого законом розміру мінімальної заробітної плати (п. 1-1 ст. 41 КЗпП);
• у випадку вчинення керівником підприємства, установи, організації мобінгу (цькування) та/або невжиття заходів щодо його припинення (п. 1-2 ст. 41 КЗпП);
• у випадку винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір’я до нього з боку роботодавця (п. 2 ст. 41 КЗпП);
• у випадку вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи (п. 3 ст. 41 КЗпП);
• у випадку перебування всупереч вимогам Закону України «Про запобігання корупції» у прямому підпорядкуванні у близької особи (п. 4 ст. 41 КЗпП);
• у випадку наявності у працівника реального чи потенційного конфлікту інтересів, який має постійний характер і не може бути врегульований в інший спосіб, передбачений Законом України «Про запобігання корупції» (п. 4-1 ст. 41 КЗпП);
• у випадку припинення повноважень посадових осіб (п. 5 ст. 41 КЗпП);
• у випадку відмови працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмови від продовження роботи у зв’язку із зміною істотних умов праці (п. 6 ст. 36 КЗпП);
• у випадку набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено до позбавлення волі або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи (п. 7 ст. 36 КЗпП).

Нові підстави звільнення працівників з ініціативи роботодавця, які запрацювали під час дії воєнного стану

Разом з цим, під час дії воєнного стану законодавство доповнено новими підставами для звільнення працівника з ініціативи роботодавця. Відтак, на сьогоднішній день працівник також бути звільнений у випадку:

• неможливості забезпечення працівника роботою, визначеною трудовим договором, у зв’язку із знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій (п. 6 ст. 41 КЗпП);
• смерті роботодавця — фізичної особи або набрання законної сили рішенням суду про визнання такої фізичної особи безвісно відсутньою чи про оголошення її померлою (п. 8-1 ст. 36 КЗпП);
• смерті працівника, визнання його судом безвісно відсутнім або оголошення померлим (п. 8-2 ст. 36 КЗпП);
• відсутності працівника на роботі та інформації про причини такої відсутності понад чотири місяці поспіль (п. 8-3 ст. 36 КЗпП).

Відтак, як бачимо, в умовах війни з урахуванням нових викликів лише збільшено перелік підстав для звільнення працівників. Однак, незважаючи на запроваджений режим воєнного стану, варто пам’ятати, що при звільненні за ініціативою роботодавця працівник має право на:

• дотриманням процедури звільнення, яка визначена законодавством про працю в залежності від підстави звільнення;
• отримання всіх належних працівнику коштів у день звільнення;
• оскарження в судовому порядку наказу про звільнення у випадку незгоди з ним.

Вас може зацікавити
	Журнал «КАДРОВИК.UA» Головний кадровий журнал України вже понад 20 років. Для організацій будь-яких форм власності від малих підприємств і ФОП до великих холдингових компаній. З додатковими сервісами для передплатників. А саме: Консультації по телефону та електронній пошті. Доступ до нормативно-правової бази. Зразки та шаблони документів у Word. Придбати видання

Тетяна Голиця