Кому надається відпустка без збереження зарплати обов’язково, а кому — за згодою сторін?

Будь-який громадянин України має право на відпустку, зокрема, без збереження зарплати, таке право поширюється і на іноземців, і на осіб без громадянства, якщо вони тут працюють.

Якщо і продавець, і співробітник не заперечують, останній може іти у відпустку без збереження зарплати, але не більше ніж 15 к. д.

Водночас у випадку перевищення цієї норми днів, територіальні органи Держпраці розцінюють подібне як порушення працедавцем вимог ст. 26 Закону «Про відпустки» від 15.11.1996 р. № 504/96-ВР (далі — Закон № 504).

Інша справа — встановлений КМУ карантин, відповідно до Закону «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 р. № 1645-III. Знову ж таки, якщо співробітник і працедавець не заперечують, то працівник може на період карантину йти у відпустку без збереження заробітку.

Ба більше, за карантинних умов Кабмін та Держпраці пропонують працедавцям йти назустріч працівникам та надавати (якщо працівники цього хочуть) оплачувані відпустки та без збереження заробітної плати.

Проте кожна рекомендація державного органу є лише рекомендацією, реалізація якої потребує належного оформлення та дотримання порядку, встановленого Кодексом законів про працю України.

Варто зазначити, що в деяких законах йдеться про те, що працедавець зобов’язаний надавати відпустку без збереження зарплати певним категоріям працівників, якщо вони цього хочуть, попри встановлені плани роботи своїх працівників, графіки виробництва чи графіки відпусток.

Такі співробітники, а також терміни такої відпустки наведені у статті 25 Закону № 504, серед них, зокрема:

• жінки — матері 2-х і більше дітей до 15-ти р. або дітей з інвалідністю;
• чоловіки, які є батьками та виховують дітей без матері (або у випадку, якщо мати тривалий час перебуває у лікарні);
• чоловіки, дружини яких перебувають у післяпологовій відпустці;
• матері/інші особи, зазначені у ч. 3 ст. 18 Закону № 504, для догляду за дитиною віком до 14 р.;
• громадяни, які вирішили одружитися;
• працівники, яким потрібно завершити санаторно-курортне лікування;
• сумісники — поки не закінчиться відпустка за основним місцем роботи;
• інші співробітники, вказані у статті 25 Закону № 504.

Як часто можна брати відпустку без збереження зарплати? Після якого терміну роботи в компанії співробітник має право на таку відпустку?

Українське законодавство не містить обмежень щодо права співробітника піти у таку відпустку. Також її надання не залежить від відпрацьованого часу у працедавця, чого не можна сказати про використання основної щорічної відпустки.

Частота використання співробітником відпустки без збереження заробітку залежить від обставин і завжди ініціатива відпустки має виходити від співробітника.

На практиці така відпустка береться співробітником вимушено і на короткий термін, адже не кожна людина готова жертвувати своїм заробітком. Працівники можуть домовлятись з роботодавцем на тимчасове скорочення робочого дня чи на використання днів основної щорічної відпустки на час виникнення обставин, які зумовлюють необхідність співробітника відволіктись від своїх трудових обов’язків.

Якщо співробітник у поточному робочому році не використовував відпустку без збереження зарплати, чи переноситься вона на наступний рік?

Про перенесення, продовження відпустки без збереження заробітку в законодавстві не йдеться. Така відпустка з підстав, перелічених в ст. 25 Закону № 504, є правом співробітника, яким він може і не користуватись.

Так, названа відпустка співробітнику працедавцем повинна надаватись лише за його заявою. У випадку ж карантину, така відпустка повинна оформлюватися лише якщо на неї погоджується і працедавець, і співробітник. Враховуючи, що право на безоплатну відпустку виникає з певних підстав, сторонами трудових відносин не складаються графіки такої відпустки і вона не переноситься на наступний календарний рік.

Чи може працедавець заборонити співробітнику йти у відпустку без збереження зарплати або наполягати на ній?

Залежно від підстав, з яких співробітник ініціює надання йому відпустки без збереження зарплати, у працедавця або виникає обов’язок надати йому таку відпустку, або не погодитись на її надання.

Вище згадувалась стаття 25 Закону № 504, яка передбачає підстави, за яких співробітнику за його бажанням відпустка надається працедавцем обов’язково. В інших випадках працедавець не має права нав’язувати співробітнику оформлення йому відпустки без збереження заробітку за відсутності згоди співробітника.

Як відбувається оплата лікарняного та зарахування страхового стажу в період відпустки без збереження зарплати?

Якщо співробітник виявив бажання перебувати у відпустці без збереження зарплати протягом повного місяця, він не отримує зарплати, а отже відсутня база для нарахування ЄСВ, тому і страховий стаж такому співробітнику за період відпустки не нараховується.

Крім того, співробітнику не надається допомога з тимчасової непрацездатності за час, коли він перебуває у такій відпустці, про це йдеться у п. 6 ч. 1 ст. 23 Закону «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 р. № 1105-XIV. У випадку, якщо тимчасова непрацездатність співробітника припадає на період, коли безоплатна відпустка мала завершитись, то пропущені через хворобу робочі дні оплачуються на загальних підставах.

Вас може зацікавити
	Книга обліку щорічних і додаткових відпусток У книзі обліку щорічних і додаткових відпусток працівників подані рекомендації щодо його ведення з метою якісного обліку та здійснення оперативного контролю наданих відпусток, а також, щоб використовувати його дані для підготовки квартальної і річної звітності. Придбати видання

Валерія Гудій