Кожного року напередодні новорічних чи то пак травневих свят багато підприємств та організацій задаються питанням, що є класичним перефразуванням знаного вітчизняного художника та драматурга Леся Подерв’янського, який вклав в уста свого Гамлета фразу: «Купатися чи не купатися?». Те саме відбувається і з переносом святкових днів — переносити їх чи не переносити на інші дати?

Народні обранці вирішили якимось чином врегулювати дане питання, але знову з цього вийшов певний правовий покруч.

15 січня 2021 групою народних депутатів України було зареєстровано законопроект № 4597 про внесення змін до статті 67 Кодексу законів про працю України щодо узгодження вітчизняного законодавства із законодавством країн-членів Європейського Союзу у питанні перенесення робочих днів.

Наразі відповідно до ч. 4 ст. 67 КЗпП з метою створення сприятливих умов для використання святкових та неробочих днів, а також раціонального використання робочого часу Кабінет Міністрів України може рекомендувати керівникам підприємств перенести вихідні та робочі дні у порядку і на умовах, установлених законодавством, для працівників, яким встановлено п’ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. Тобто, наприклад, як рекомендували перенести робочий день 8 січня (п’ятниця) на 16 січня (субота).

Проект закону пропонує заборонити здійснювати саме такі переноси. Натомість, незважаючи на багато повідомлень в медіа про те, що у вас вкрадуть вихідний, якщо святковий день припаде на вихідний, в Кодексі залишається норма про перенесення вихідного дня на наступний після святкового або неробочого у випадку, коли святковий або неробочий день збігається з вихідним днем. Наприклад, Великдень припадає на 2 травня (неділю), тому вихідний день переноситься на понеділок 3 травня.

Як зазначено у пояснювальній записці до проекту закону, надмірна кількість перенесень робочих днів негативно впливає на продуктивність праці, мінімізує можливості роботи з інвесторами та донорами і назагал формує негативну репутацію бізнеспотенціалу України у світі. Перенесення робочих днів є типовою радянською традицією, яка до сьогодні зберігається в деяких пострадянських країнах, зокрема, в Росії.

Крім того, за словами авторів проекту, перенесення робочих днів призводить до 6-денного робочого тижня, подекуди — двічі на місяць, що є порушенням законодавчих вимог до мінімального часу відпочинку працівника, який не може бути зменшеним. Водночас, перенесення робочих днів подекуди призводить до 4 неробочих днів поспіль, що знижує трудову мотивацію, а також негативно впливає на можливість людини адаптуватися до робочого дня, що є наступним за довгими вихідними.

До того ж автори проекту зазначають, що в Білорусі, Польщі, Словаччині, Чехії, Литві, Франції, Німеччині, Данії, Нідерландах, США та інших країнах такої практики немає.

У Франції, наприклад, поширена практика — faire un pont. З метою збільшення вихідних днів, працівники беруть додаткові вихідні або дні відпустки, коли загальнонаціональні свята припадають на вівторок чи четвер, що призводить до 4 вихідних днів підряд. Більшість компаній закривається повністю в ці дні або виводять на роботу мінімальну кількість працівників. Французи з нетерпінням чекають такої можливості, адже вона випадає не кожен рік. Варто сказати, що на відміну від українського, трудове законодавство Франції не дозволяє перенесення вихідного дня на наступний після святкового або неробочого у випадку, коли святковий або неробочий день збігається з вихідним днем.

Французи розцінюють faire un pont як додаткові інвестиції для туризму, чи то внутрішнього, чи зовнішнього. Особливо актуальними вони є посткарантинний період.

В Білорусі (стаття 136 Трудового кодексу) з метою раціонального використання робочого часу, вихідних та святкових днів, Уряд за погодженням з Президентом може переносити окремі робочі дні на вихідний день — суботу.

В Трудовому кодексі Литви (стаття 161) теж зазначається про можливість поєднання днів відпочинку з святковими та неробочими днями. При чому, для працівників приватного сектору ця норма носить рекомендаційний характер.

У Нідерландах немає взагалі законодавчого обов’язку працівникам брати вихідний на час державних свят. Галузева колективна угода або ж трудовий договір визначає безпосередньо про вихідні.

Саме практика визначення питання перенесення робочих днів на локальному рівні здається найбільш оптимальною. Соціальні партнери можуть ефективно вирішувати це на місцях, зважаючи на потреби працівників, характер роботи підприємства тощо.

Крім того, варто відзначити, що твердження про те, що велика кількість вихідних, що надаються одночасно погіршує продуктивність праці не знаходить відображення у науковій літературі і не вкладається в тренди поширені в країнах ЄС.

Поширеним є міф про те, що українці «мало працюють», втім, статистика EUROSTAT каже нам про цілком протилежне. Натомість, загальноєвропейським трендом є саме зниження встановленого часу щотижневої роботи, що позитивно впливає як на продуктивність праці, так і на ментальне здоров’я працівників.

Замість висновку

Законопроект № 4597 має радше символічну мету, аніж реальний вплив на соціально-трудові відносини в Україні. Позбавлення Кабінету Міністрів можливості видавати необов’язкові рекомендації та жорстке регулювання того, що перенесення днів відпочинку можливе лише за умови передбачення такої можливості у КЗпП є обмеженням потенційних позитивних впливів на встановлення «довгих вихідних», що є прийнятними та корисними на окремих підприємствах та в цілих галузях економіки. Принциповим в процесі нормотворчості є питання необхідних інтервенцій у нормальне функціонування суспільних процесів, втім даний законопроект не відповідає цьому критерію і має на меті позбавити диспозитивності у вирішенні питання робочого часу та часу відпочинку. Таким чином, за міркуваннями «дерадянізації» трудового права ховається та сама радянська система, що має на меті в ультимативному порядку вказати всім підприємствам та організаціям на те, як саме потрібно переносити або не переносити святкові дні.

Інна Кудінська, Георгій Сандул