Чим відрізняється скорочена тривалість робочого часу від неповного робочого часу? На підставі яких документів працівникові встановлюється неповний робочий час? Яким категоріям працівників роботодавець зобов’язаний встановити неповний робочий день або неповний робочий тиждень і за яких умов?
Поняття неповного робочого часу
Правове регулювання робочого часу має на меті, з одного боку, забезпечити виконання працівником своїх посадових обов’язків, з іншого — визначити умови дотримання працівником правил охорони праці й надати йому право на відпочинок.
Статтею 45 Конституції України визначено, що максимальна тривалість робочого часу визначається законом. Максимальна норма робочого часу на тиждень, установлена в законі, є важливою соціальною гарантією дотримання трудових прав працівників.
Отже, трудовим законодавством регулюється тривалість робочого часу, його види, режим, облік тощо.
Поняття робочого часу на законодавчому рівні не визначено. У теорії трудового права під робочим часом розуміють час, протягом якого працівник зобов’язаний працювати згідно з трудовим договором і законодавством.
Неповний робочий час установлюється відповідно до статті 56 КЗпП угодою між працівником і роботодавцем. Така угода може мати місце як при прийнятті на роботу, так і в період роботи.
Види неповного робочого часу
Видами неповного робочого часу є:
неповний робочий день;
неповний робочий тиждень;
поєднання неповного робочого дня і неповного робочого тижня.
Отже, режими праці, що встановлюються при неповному робочому часі, можуть передбачати:
скорочення тривалості щоденної роботи (зміни) на певну кількість робочих годин у всі дні робочого тижня;
скорочення кількості робочих днів на тиждень зі збереженням нормальної тривалості робочого дня (зміни);
скорочення тривалості щоденної роботи (зміни) на певну кількість робочих годин з одночасним скороченням робочих днів на тиждень.
Терміни та оплата
Неповний робочий час може бути встановлений як на певний термін, так і без зазначення терміну.
При неповному робочому часі (на відміну від скороченої тривалості робочого часу) оплата праці проводиться пропорційно відпрацьованому часу, а при відрядній оплаті праці — залежно від виробітку.
Права працівників
Працівники, які працюють неповний робочий час, користуються тими ж правами, що й працівники, які працюють на умовах нормального робочого часу — їм надається щорічна відпустка тієї ж тривалості.
Оскільки неповний робочий час установлюється на підставі угоди між працівником і роботодавцем, роботодавець має право з будь яких підстав відмовити працівникові у його встановленні. Однак на прохання певних категорій працівників відповідно до законодавства роботодавець зобов’язаний встановити неповний робочий час.
Так, згідно зі статтею 56 КЗпП неповний робочий час на прохання працівниці встановлюється для:
вагітної жінки;
жінки, яка має дитину віком до 14 років;
жінки, яка має дитину-інваліда, у т. ч. таку, що знаходиться під її опікуванням;
жінки, яка доглядає за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку.
Відпустки
Якщо працівникові, прийнятому на посаду, щодо якого застосовується ненормований робочий день, встановлено неповний робочий тиждень, то він має право на отримання щорічної додаткової відпустки тривалістю, визначеною у колективному договорі. Для працівників, які працюють неповний робочий день, додаткова відпустка за ненормований робочий день не надається.
Працівник, з яким укладено трудовий договір з умовою про неповний робочий час, не може залучатися до надурочних робіт.
Ініціатором неповного робочого часу може бути будь-яка зі сторін трудового договору. При укладенні трудового договору ініціатором установлення неповного робочого часу може працівник або роботодавець.
Оформлення
Умову про встановлення неповного робочого часу бажано зазначити в заяві про прийняття на роботу, а також у наказі, з яким потрібно ознайомити працівника.
У період дії трудового договору неповний робочий час встановлюється працівникові наказом роботодавця відповідно до його заяви.
На підприємствах, які з економічних причин не можуть забезпечити повне завантаження, роботою поширення практика переводити певну кількість працівників на роботу з неповним робочим часом для запобігання скороченню штату. Перехід на неповний робочий час повинен здійснюватися роботодавцем з дотриманням вимог статті 32 КЗпП, оскільки встановлення неповного робочого часу в цьому випадку є для працівників зміною істотних умов праці. При цьому роботодавець повинен попередити працівників не пізніше ніж за два місяці, протягом яких зберігаються всі попередні умови праці.
Якщо працівник не згоден працювати в режимі неповного робочого часу, трудовий договір з ним припиняється на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП.
Чи можна встановити неповний робочий час керівникові підприємства, установи, організації будь-якої форми власності?
Слід зазначити, що керівники юридичних осіб будь-якої організаційно-правової форми працюють на підставі трудового договору (контракту), тому на них поширюються норми трудового законодавства. Крім того, законодавством не передбачено заборони встановлення неповного робочого часу для керівників. Більш того, для певної категорії працівників, визначених статтею 56 КЗпП, норми щодо встановлення неповного робочого часу обов’язкові для виконання роботодавцями. Наказ про встановлення керівнику підприємства видає особа, яка уповноважена статутом підприємства на прийняття та звільнення керівника.
Вас може зацікавити
Головний кадровий журнал України, який визначає стратегію професійного розвитку працівників кадрової служби. Видається щомісяця за підтримки Міністерства соціальної політики України. На сторінках журналу подано достовірні матеріали та професійна інформація для кадровиків з нормативно-правовою базою та безліччю практичних порад.
Ласкаво просимо
Реклама
Реклама