На період запровадження карантину більшість роботодавців змушені внести зміни у свій порядок роботи. Більшість робить це шляхом надання працівникам відпусток, запровадження віддаленої роботи (виконання роботи вдома) або встановлення режиму простою.

Порядок надання відпустки не викликає особливих запитань. Працівник, незалежно від запровадження карантину та обмежувальних заходів, на загальних підставах, має право скористатися правом на щорічну відпустку, яка надається зі збереженням заробітної плати.

При цьому, працівнику надається можливість отримати відпустку без збереження заробітної плати, строк якої відповідно до норм Закону № 530-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» не буде включено до загального терміну 15 днів, який обумовлений ст. 84 КЗпП.

Однак варто нагадати, що надання відпустки без збереження заробітної плати може відбуватися виключно за згодою працівника.

Роботодавець має право запровадити режим простою та призупинити виконання роботи працівниками на період карантину.

За загальним правилом час простою оплачується на рівні 2/3 окладу (та це може бути збільшено за рішенням роботодавця).

Водночас різне розуміння викликала норма ст. 113 КЗпП щодо оплати часу простою в умовах виробничої ситуації, що загрожує небезпекою життю працівника. За встановленим правилом, у разі простою з цих підстав має сплачуватись середньомісячний оклад.

Вже сьогодні існують дві позиції стосовно розміру оплати під час простою у зв’язку з карантином. Так, 17.03.2020 Профспілка працівників освіти і науки України вказала на те, що час простою оплачується з розрахунку не нижче 2/3 окладу та лише рекомендує керівникам закладів освіти забезпечити оплату простою в розмірі середньомісячної заробітної плати на умовах Галузевої угоди. Натомість, Міністерство освіти і науки України в листі від 13.03.2020 вказує на те, що під час простою за працівниками зберігається середній заробіток та обґрунтовує такий висновок тим, що простій відбувається в умовах виробничої ситуації, що загрожує небезпекою життю працівника із посиланням на відповідну норму трудового законодавства.

Очікуємо, що наявність різних підходів спричинить численні трудові спори не лише щодо оплати працівникам освіти, а й щодо інших найманих працівників.

Прикінцевим положенням Закону № 530-IX визначено право роботодавця доручити працівнику виконання роботи дистанційно.

Регулювання дистанційної (віддаленої) роботи в Україні є застарілим, та вочевидь не враховує сучасні реалії. Так, надомна праця врегульована ще радянськими нормативними актами 80-х років.

Водночас розвиток технологій зробив саме цей режим роботи найбільш актуальним для більшості роботодавців, які бажають зберегти активний бізнес.

На перший погляд, виникнення трудових спорів у цій ситуації малоймовірне. На сьогодні таке вирішення питання влаштовує і роботодавця, і працівника, за умови ефективності роботи, безпеки для працівника та збереження умов оплати.

Однак, законодавцю слід приділити увагу врегулюванню порядку здійснення дистанційної роботи, умов оплати, обліку робочого часу та інших питань, наприклад, розслідування нещасних випадків.

Вас може зацікавити
	Газета «Кадри і зарплата» Газета «Кадри і зарплата» — надійний помічник у роботі кадровика та бухгалтера. Наші передплатники двічі на місяць отримують оперативну інформацію про всі зміни в законодавстві, свіжі листи Міністерства соціальної політики України та Державної фіскальної служби України, з питань праці. Наше видання нагадає про строки звітності та сплату податків, надасть консультації з проблемних ситуацій, фахові відповіді досвідчених експертів на актуальні запитання з практичними прикладами та посиланнями на законодавчі акти. Придбати видання

Олена Волянська