Законом України від 14.10.2014 № 1700-VII «Про запобігання корупції» (далі — Закон № 1700) визначено правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень.
Встановлення обмеження щодо спільної роботи близьких осіб зумовлено усвідомленням того, що в суспільстві не повинно бути жодних сумнівів у порядності (доброчесності) особи, уповноваженої на виконання функції держави. У процесі прийняття рішень, вчинення дій чи бездіяльності цієї особи мають бути виключеними будь — які приватні інтереси, зокрема непотизм, тобто сприяння близьким особам.
Закон № 1700 докладно визначає поняття «пряме підпорядкування» як відносини прямої організаційної або правової залежності підлеглої особи від її керівника, в тому числі через вирішення (участь у вирішенні) питань прийняття на роботу, звільнення з роботи, застосування заохочень, дисциплінарних стягнень, надання вказівок, доручень тощо, контролю за їх виконанням.
Відповідно до статті 27 Закону № 1700 обмеження щодо спільної роботи близьких осіб поширюється виключно на осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
Необхідно мати на увазі, що зазначене обмеження по суті складається з двох окремих заборон: мати в підпорядкуванні близьких осіб або бути їм безпосередньо підпорядкованим.
Зокрема, вони не можуть мати у прямому підпорядкуванні близьких їм осіб або бути прямо підпорядкованими у зв’язку з виконанням повноважень близьким їм особам. У зв’язку з цим, претенденти на зайняття посад державних службовців зобов’язані повідомити керівництво органу, на посаду в якому вони претендують, про працюючих у цьому органі близьких їм осіб.
Зазначені обмеження щодо роботи близьких осіб не стосуються осіб, які працюють у сільських населених пунктах (крім тих, що є районними центрами), а також гірських населених пунктах.
Частиною другою статті 27 Закону № 1700 чітко визначено алгоритм дій у випадку, коли все ж відносини безпосереднього підпорядкування виникли, а саме:
добровільне виконання особами, які вже призначені на посади, а також близькими їм особами обов’язку вжити в п’ятнадцятиденний строк заходів щодо усунення обставин, що порушують вимоги частини першої статті 27 Закону № 1700;
виконання обов’язку посадовими особами відповідного рівня щодо прийняття організаційно-кадрових рішень у місячний строк з моменту виникнення обставин стосовно осіб або близьких їм осіб, якими впродовж встановленого терміну добровільно не усунуто ці обставини, переведення їх в установленому порядку на іншу посаду, що виключає пряме підпорядкування. У разі неможливості такого переведення — звільнення із займаної посади особи, яка перебуває у підпорядкуванні.
У той же час, частиною першою статті 28 Закону № 1700 передбачено, що особи, зазначені в пунктах 1, 2 частини першої статті 3 Закону № 1700 зобов’язані:
вживати заходів щодо недопущення виникнення реального, потенційного конфлікту інтересів;
повідомляти не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли особа дізналася чи повинна була дізнатися про наявність у неї реального чи потенційного конфлікту інтересів безпосереднього керівника, а у випадку перебування особи на посаді, яка не передбачає наявності у неї безпосереднього керівника, або в колегіальному органі — Національне агентство чи інший визначений законом орган або колегіальний орган, під час виконання повноважень у якому виник конфлікт інтересів, відповідно; не вчиняти дій та не приймати рішень в умовах реального конфлікту інтересів;
вжити заходів щодо врегулювання реального чи потенційного конфлікту інтересів.
Згідно із статтею 1 Закону № 1700:
потенційний конфлікт інтересів — це наявність у особи приватного інтересу у сфері, в якій вона виконує свої службові чи представницькі повноваження, що може вплинути на об’єктивність чи неупередженість прийняття нею рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень;
реальний конфлікт інтересів — це суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об’єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень.
Термін «конфлікт інтересів» є більш широким поняттям і не спростовує можливості виникнення потенційного чи реального конфлікту інтересів при здійснення службових обов’язків навіть за відсутності відносин прямого підпорядкування чи відсутності заборони прямого підпорядкування близьких осіб.
Хоча не завжди конфлікт між службовими повноваженнями і приватним інтересом здатен призвести до неправомірних рішень чи діянь, кожен із конфліктів інтересів здатен створити таку ситуацію у випадку, якщо не буде вчасно та належним чином задекларований, оцінений та врегульований.
Як правило, значна увага приділяється оцінці родинних зв’язків посадовців, які перебувають у відносинах підпорядкування, через призму конфлікту інтересів.
Визначення поняття «приватний інтерес» надано в частині першій статті 1 Закону № 1700.
А саме, приватний інтерес — це будь-який майновий чи немайновий інтерес особи, у тому числі зумовлений особистими, сімейними, дружніми чи іншими позаслужбовими стосунками з фізичними чи юридичними особами.
Врегулювання конфлікту інтересів здійснюється шляхом вжиття заходів зовнішнього та самостійного врегулювання конфлікту інтересів (стаття 29 Закону № 1700).
Самостійне врегулювання конфлікту інтересів здійснюється шляхом позбавлення відповідного приватного інтересу з наданням підтверджуючих це документів безпосередньому керівнику або керівнику органу, до повноважень якого належить звільнення / ініціювання звільнення з посади.
Зовнішнє врегулювання конфлікту інтересів здійснюється шляхом:
усунення особи від виконання завдання, вчинення дій, прийняття рішення чи участі в його прийнятті в умовах реального чи потенційного конфлікту інтересів;
застосування зовнішнього контролю за виконанням особою відповідного завдання, вчиненням нею певних дій чи прийняття рішень;
обмеження доступу особи до певної інформації; перегляду обсягу службових повноважень особи; переведення особи на іншу посаду;
звільнення особи.
У разі виникнення обставин, що порушують вимоги щодо обмеження роботи близьких осіб, необхідно вжити заходів щодо усунення таких обставин у п’ятнадцятиденний строк.
Якщо в зазначений строк ці обставини добровільно не усунуто, відповідні особи або близькі їм особи в місячний строк з моменту виникнення обставин підлягають переведенню в установленому порядку на іншу посаду, що виключає пряме підпорядкування. У разі неможливості такого переведення особа, яка перебуває у підпорядкуванні, підлягає звільненню із займаної посади.
Аналіз судових рішень категорії справ про спільну роботу близьких осіб, необхідно зазначити, що у світлі конфлікту інтересів найпоширенішими кейсами, які привертають найбільшу увагу антикорупційних органів, є випадки ініціювання посадовцями виплати матеріальних заохочень (преміювання) стосовно самих посадовців або близьких їм осіб.
Водночас, далеко не завжди сам факт ініціювання посадовою особою власного преміювання або преміювання близьких осіб має трактуватись як вчинення дій в умовах конфлікту інтересів.
У зазначеному контексті варто акцентувати увагу на таких питаннях.
Адміністративна відповідальність за правопорушення, пов’язані з конфліктом інтересів, передбачена частинами 1 та 2 ст. 172-7 КУпАП, та настає за неповідомлення особою безпосереднього керівника у випадках, передбачених законом, про наявність реального конфлікту інтересів, а також у разі вчинення дій чи прийняття рішень в умовах реального конфлікту інтересів.
Також варто зауважити, що згідно з пунктом 15 частини першої статті 11 Закону № 1700 надання роз’яснень з питань застосування актів законодавства з питань етичної поведінки, запобігання та врегулювання конфлікту інтересів у діяльності осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та прирівняних до них осіб належить до повноважень Національного агентства з питань запобігання та виявлення корупції.
Недотримання обмежень є правопорушенням, пов’язаним з корупцією, яке передбачає можливість притягнення винної особи до відповідальності, зокрема адміністративної, згідно зі статтею 172-7 КпАП України.