ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 23 грудня 2015 р. № 6-952цс15

Про зобов’язання здійснити перерахунок заробітної плати та стягнення недоотриманих коштів

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого — Лященко Н.П., суддів — Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Яреми А.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Корсунь», третя особа — управління соціального захисту населення Тальнівської районної державної адміністрації Черкаської області, про зобов’язання здійснити перерахунок заробітної плати та стягнення недоотриманих коштів, за заявою сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Корсунь» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 серпня 2014 року, встановила:

У жовтні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вищезазначеним позовом.

Зазначав, що проживає на території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи і відноситься до зони посиленого радіологічного контролю. Крім того, з січня 2009 до липня 2012 року працював водієм у приватному сільськогосподарському підприємстві ім. Чкалова (далі — ПСП ім. Чкалова), правонаступником якого є сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Корсунь» (далі — СТОВ «Агрофірма «Корсунь»), на території радіоактивного забруднення.

Зазначав, що йому не нараховувалась та не виплачувалась щомісячна грошова допомога у зв’язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в розмірі 30% від мінімальної заробітної плати, передбачена статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а також у порушення статті 39 цього Закону доплата до заробітної плати як особі, яка працювала на території радіоактивного забруднення, йому проводилась в іншому розмірі, ніж передбачено цією нормою закону.

Посилаючись на те, що відповідач неправомірно відмовив в нарахуванні та виплаті доплат за проживання в зоні посиленого радіологічного контролю, позивач просив визнати незаконними дії СТОВ «Агрофірма «Корсунь» щодо відмови йому в перерахуванні та виплаті заробітної плати з урахуванням положень статей 37, 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та стягнути зі СТОВ «Агрофірма «Корсунь» на його користь ненараховану та невиплачену щомісячну грошову допомогу за період із січня 2009 року до липня 2012 року в сумі 9148 грн. 70 коп., а також недонараховану та невиплачену доплату до заробітної плати за період з січня 2009 року до липня 2012 року в сумі 30 616 грн.

Рішенням Тальнівського районного суду Черкаської області від 9 жовтня 2013 року позов ОСОБА_1 задоволено: визнано незаконними дії СТОВ «Агрофірма «Корсунь» щодо відмови ОСОБА_1 у перерахуванні та виплаті заробітної плати, стягнуто зі СТОВ «Агрофірма «Корсунь» на користь ОСОБА_1 ненараховану та невиплачену щомісячну грошову допомогу за період з січня 2009 року до липня 2012 року в сумі 9148 грн. 70 коп.; стягнуто зі СТОВ «Агрофірма «Корсунь» недонараховану та невиплачену доплату до заробітної плати за період з січня 2009 року до липня 2012 року в сумі 30 616 грн.; вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 21 травня 2014 року вказане рішення суду першої інстанції змінено в частині визнання незаконними дій та стягнення зі СТОВ «Агрофірма «Корсунь» на користь ОСОБА_1 щомісячної грошової допомоги, передбаченої статтею 37 Закону та судового збору й ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог; у решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 серпня 2014 року відмовлено СТОВ «Агрофірма «Корсунь» у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 9 жовтня 2013 року та рішення апеляційного суду Черкаської області від 21 травня 2014 року на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК України).

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 серпня 2014 року СТОВ «Агрофірма «Корсунь» порушує питання про скасування ухвалених у справі судових рішень та закриття провадження у справі з, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 355 ЦПК України, підстав: неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; неоднакового застосування норм процесуального права при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ, а саме статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі — Закон). Крім того, СТОВ «Агрофірма «Корсунь» вказує на те, що рішення у справі прийнято з порушенням правил підсудності.

На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судового рішення СТОВ «Агрофірма «Корсунь» посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 жовтня 2012 року, від 23 січня 2013 року, від 21 серпня 2013 року, від 25 вересня 2013 року, від 10 лютого 2014 року та від 25 червня 2014 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пунктів 1, 2 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах та неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права — при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що з 2009 року до липня 2012 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах із ПСП ім. Чкалова та СТОВ «Агрофірма «Корсунь», яке є правонаступником ПСП ім. Чкалова. Згідно з посвідченням громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіологічного контролю у 1986 — 1992 роках, ОСОБА_1 є потерпілим внаслідок Чорнобильської катастрофи IV категорії.

Ухвалюючи рішення про задоволення вимог в частині доплат за роботу на території радіологічного забруднення, суд першої інстанції, з висновками якого в цій частині погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що ці виплати входять до структури заробітної плати і підлягають стягненню з роботодавця; для визначення розміру доплати необхідно застосовувати положення статті 39 Закону, яка передбачає таку доплату в розмірі мінімальної заробітної плати.

Разом з тим, у наданих як приклади неоднакового застосування норм матеріального та процесуального права судових рішеннях містяться висновки про те, що виплати, передбачені статтею 39 Закону є соціальними і не входять до структури заробітної плати, правовідносини щодо таких виплат регулюються законодавством про соціальний захист осіб, потерпілих від Чорнобильської катастрофи і перебувають у сфері публічно-правового регулювання та ґрунтуються на засадах публічного права. Між сторонами виник публічно-правовий спір, який повинен розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального та процесуального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Статтею 39 Закону України від 21 лютого 1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (у редакції від 6 червня 1996 року) передбачено, що громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення провадиться доплата в розмірах, визначених відповідно до розмірів мінімальної заробітної плати (для зони посиленого радіологічного контролю — одна мінімальна заробітна плата).

Закон України «Про оплату праці» визначає економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, і відповідно до статей 1, 2, 4, 21, 22 цього Закону заробітна плата є гарантованою винагородою працівнику за роботу, яку роботодавець виплачує на підставі трудового договору і джерелом оплати якої є дохід та інші кошти підприємства або бюджетні кошти, виділені з цією метою.

Відповідно до статті 63 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» фінансування витрат, пов’язаних із його реалізацією, здійснюється за рахунок державного бюджету

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 вересня 2005 року № 936 «Про затвердження Порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов’язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» встановлено порядок виплати доплат за роботу в зоні відчуження, згідно з яким нарахування й виплата доплат за роботу в зоні відчуження проводиться через управління праці та соціального захисту населення місцевих органів виконавчої влади (пункт 4).

Отже, передбачена статтею 39 Закону доплата є соціальною гарантією, виплата якої компенсується підприємствам, установам, організаціям управліннями праці та соціального захисту населення, і не входить до структури заробітної плати.

Вирішуючи спір щодо стягнення передбачених статтею 39 Закону доплат, суди на порушення вимог статей 212–214 ЦПК України не перевірили правомірність дій та рішень відповідача, не дали їм належної правової оцінки, не з’ясували, чи були перераховані бюджетні кошти на рахунок відповідача для виплати їх особам, потерпілим унаслідок Чорнобильської катастрофи, чи має право відповідач проводити заявлені позивачем виплати за рахунок інших платежів, хоча з’ясування зазначених обставин має суттєве значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до вимог частини першої статті 360² ЦПК України Верховний Суд України розглядає справи за правилами перегляду судових рішень у касаційному порядку, а тому згідно зі статтею 335 цього Кодексу не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та давати їм оцінку.

Допущені судами порушення не дозволяють Верховному Суду України прийняти рішення по суті спору.

Беручи до уваги те, що судами порушено норми процесуального права і це істотно вплинуло на повноту з’ясування фактичних обставин справи, ухвалені у справі судові рішення в зазначеній частині підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360³, частинами першою та другою статті 360⁴ ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України ухвалила:

Заяву сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Корсунь» задовольнити частково.

Рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 9 жовтня 2013 року, рішення апеляційного суду Черкаської області від 21 травня 2014 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 серпня 2014 року в частині стягнення з сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Корсунь» доплат за роботу на території радіоактивного забруднення скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

* * *
ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ,
яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 грудня 2015 року у справі № 6-952цс15

Відповідно до статті 63 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» фінансування витрат, пов’язаних із його реалізацією, здійснюється за рахунок державного бюджету

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 вересня 2005 року № 936 «Про затвердження Порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов’язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» встановлено порядок виплати доплат за роботу в зоні відчуження, згідно з яким нарахування й виплата доплат за роботу в зоні відчуження проводиться через управління праці та соціального захисту населення місцевих органів виконавчої влади (пункт 4).

Отже, передбачена статтею 39 вказаного Закону доплата є соціальною гарантією, виплата якої компенсується підприємствам, установам, організаціям управліннями праці та соціального захисту населення, і не входить до структури заробітної плати.

Вирішуючи спір щодо стягнення передбачених статтею 39 Закону доплат, суди не перевірили правомірність дій та рішень відповідача, не дали їм належної правової оцінки, не з’ясували, чи були перераховані бюджетні кошти на рахунок відповідача для виплати їх особам, потерпілим унаслідок Чорнобильської катастрофи, чи має право відповідач проводити заявлені позивачем виплати за рахунок інших платежів, хоча з’ясування зазначених обставин має суттєве значення для правильного вирішення спору.

____________