ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 9 грудня 2015 р. № 6-2123цс15

Про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого — Лященко Н.П., суддів — Гуменюка В.І., Сеніна Ю.Л., Романюка Я.М., Яреми А.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Метро Кеш енд Кері Україна», третя особа — первинна профспілкова організація Київської місцевої професійної спілки «Захист праці», про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Метро Кеш енд Кері Україна» про перегляд Верховним Судом України рішення апеляційного суду Львівської області від 30 червня 2015 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 серпня 2015 року, встановила:

У червні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом.

Зазначав, що з червня 2011 року працював у відповідача на посаді заступника директора торговельного центру № 17 (далі — ТЦ № 17), звільнений з роботи наказом НОМЕР_1 від 23 травня 2012 року на підставі частини першої статті 40 КЗпП України у зв’язку зі скороченням штату з 23 травня 2012 року.

Позивач вважає своє звільнення незаконним, оскільки на порушення вимог статті 49² КЗпП України йому не було запропоновано іншу роботу, хоча вакантні посади у відповідача існували. Усупереч статті 43 КЗпП України звільнення відбулося без згоди профспілкового органу.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 2 квітня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 30 червня 2015 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено: скасовано наказ директора ТЦ № 17 ТОВ «Метро Кеш енд Кері Україна» від 23 травня 2012 року НОМЕР_1 про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора ТЦ № 17 ТОВ «Метро Кеш енд Кері Україна» у зв’язку зі скороченням штату працівників на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України; поновлено ОСОБА_1 на роботі в ТОВ «Метро Кеш енд Кері Україна» на посаді заступника директора ТЦ № 17 ТОВ «Метро Кеш енд Кері Україна» з 23 травня 2012 року; стягнуто з ТОВ «Метро Кеш енд Кері Україна» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23 травня 2012 року по 30 червня 2015 року в сумі 429417 грн. 12 коп.; рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку в межах суми за один місяць допущено до негайного виконання. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 серпня 2015 року касаційну скаргу ТОВ «Метро Кеш енд Кері Україна» відхилено, рішення суду апеляційної інстанції залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судового рішення ТОВ «Метро Кеш енд Кері Україна» порушує питання про скасування рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій та залишення в силі рішення суду першої інстанції з передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК України) підстави — невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постановах Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 49 ², 235 КЗпП України.

На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ТОВ «Метро Кеш енд Кері Україна» посилається на постанови Верховного Суду України від 23 січня 2012 року, від 14 січня 2014 року, від 1 квітня 2015 року та від 1 липня 2015 року.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника ТОВ «Метро Кеш енд Кері Україна» ОСОБА_2, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пункту 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що ТЦ № 17 у м. Львові є філією ТОВ «Метро Кеш енд Кері Україна».

Відповідно до підпункту 2.1 Положення про філію ТОВ «Метро Кеш енд Кері Україна» у м. Львові, затвердженого протоколом НОМЕР_2 від 5 вересня 2005 року позачергових зборів учасників ТОВ «Метро Кеш енд Кері Україна», філія є відокремленим підрозділом товариства.

Підпунктом 3.4.5 пункту 3 цього Положення визначено, що для досягнення цілей і здійснення діяльності філія має право здійснювати найом працівників. Згідно з підпунктами 4.2.4, 4.2.5 керівник філії від імені товариства здійснює найом працівників та інші функції в межах повноважень, наданих довіреністю.

Відповідно до довіреності від 21 серпня 2011 року ТОВ «Метро Кеш енд Кері Україна» уповноважило керівника філії ТОВ «Метро Кеш енд Кері Україна» директора ТЦ № 17 ОСОБА_3 приймати на роботу, переводити та звільняти з роботи працівників філії, затверджувати структуру, чисельність і штатний розпис філії в межах граничних розмірів. Довіреність дійсна з дня її видачі і діє протягом перебування довіреної особи на посаді керівника філії.

Наказом директора ТЦ № 17 ТОВ «Метро Кеш енд Кері Україна» від 30 червня 2011 року НОМЕР_3 позивача було призначено на посаду заступника директора цього ТЦ.

Наказом директора ТЦ № 17 ТОВ «Метро Кеш енд Кері Україна» від 17 лютого 2012 року НОМЕР_4 скорочено з 18 квітня 2012 року посаду заступника директора торговельного центру, затверджено новий штатний розпис та введено його в дію з 18 квітня 2012 року.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача відбулося з дотриманням вимог закону.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про поновлення позивача на роботі, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що звільнення відбулося з порушенням вимог статті 49 ² КЗпП України, оскільки позивачу не були запропоновані всі наявні у ТОВ «Метро Кеш енд Кері Україна» вакантні посади, які відповідали його освітньо-кваліфікаційному рівню, досвіду та стажу роботи.

Висновок, зроблений судом у справі, яка переглядається, щодо застосування статті 49 ² КЗпП України повністю відповідає висновку, викладеному в постановах Верховного Суду України від 1 квітня та від 1 липня 2015 року. Тому доводи заявника в цій частині є необґрунтованими.

Разом з тим у справі, що переглядається, вбачається неоднакове та помилкове застосування судом частини другої статті 235 КЗпП України.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом зазначених норм матеріального права, Верховний Суд України виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі — Порядок).

З урахуванням цих норм, зокрема абзацу 3 пункту 2 Порядку середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов’язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Ураховуючи, що звільнення ОСОБА_1 відбулося 23 травня 2012 року, суди, застосовуючи зазначені норми права, дійшли правильного висновку про те, що середня заробітна плата позивача повинна обчислюватися з виплат, отриманих ним за попередні два місяці роботи, що передували звільненню.

Відповідно до пункту 5 Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, — календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 Порядку).

Розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 був визначений відповідачем у розмірі 591 грн. 32 копійки і не оспорювався сторонами.

Вимушений прогул — це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати.

Апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, задовольняючи в повному обсязі позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнув 429417 грн. 12 коп. за період з 23 травня 2012 року по 30 червня 2015 року, тобто з дня звільнення до дня ухвалення судового рішення.

Проте суд не врахував, що у згаданий період (з 23 травня 2012 року по 30 червня 2015 року) позивача було поновлено на посаді (наказ від 16 квітня 2014 року НОМЕР_5) на виконання попереднього рішення апеляційного суду Львівської області від 9 квітня 2014 року у цій же справі, але пізніше у зв’язку зі скасуванням цього рішення судом касаційної інстанції, відповідач цей наказ скасував та провів розрахунок з позивачем, внаслідок якого в період роботи після поновлення позивач на виконання судового рішення отримав певні суми виплат.

Крім того, суд стягнув з ТОВ «Метро Кеш енд Кері Україна» на користь позивача середній заробіток, в тому числі й за період, що не був вимушеним прогулом, коли позивач працював у ТОВ «Метро Кеш енд Кері Україна» та отримував заробітну плату.

Такий висновок не відповідає викладеним в постановах Верховного Суду України від 23 січня 2012 року та від 14 січня 2014 року висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах частини другої статті 235 КЗпП України, зокрема щодо виплати середньомісячної заробітної плати виплачується поновленому працівнику саме за час (період) вимушеного прогулу, а отже, середньомісячна заробітна плата не може бути стягнута за період, коли працівник був тимчасово поновлений, працював на посаді та отримував заробітну плату згідно з умовами трудового договору.

З огляду на викладене рішення суду у справі, яка переглядається, в частині вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає скасуванню.

За загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57–60, 131–132, 137, 177, 179, 185, 194, 212–215 ЦПК України, визначено обов’язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів.

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Водночас відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 360² ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухвалити в цій частині нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду апеляційної інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 360⁴ ЦПК України.

Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 360³, частиною першою, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 360⁴ ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила:

Заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Метро Кеш енд Кері Україна» задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 серпня 2015 року та рішення апеляційного суду Львівської області від 30 червня 2015 року в частині стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

* * *
ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ,
яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 9 грудня 2015 року у справі № 6-2123цс15

Вимушений прогул — це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати.

Основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, — календарних днів за цей період.

Апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, задовольняючи в повному обсязі позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнув 429417 грн. 12 коп. за період з 23 травня 2012 року по 30 червня 2015 року, тобто з дня звільнення до дня ухвалення судового рішення.

Проте суд не врахував, що у згаданий період (з 23 травня 2012 року по 30 червня 2015 року) позивача було поновлено на посаді (наказ від 16 квітня 2014 року № 17-36к) на виконання попереднього рішення апеляційного суду Львівської області від 9 квітня 2014 року у цій же справі, але пізніше у зв’язку зі скасуванням цього рішення судом касаційної інстанції, відповідач цей наказ скасував та провів розрахунок з позивачем, внаслідок якого в період роботи після поновлення позивач на виконання судового рішення отримав певні суми виплат.

Суд стягнув з ТОВ «Метро Кеш енд Кері Україна» на користь позивача середній заробіток, в тому числі й за період, що не був вимушеним прогулом, коли позивач працював у ТОВ «Метро Кеш енд Кері Україна» та отримував заробітну плату.

Середньомісячна заробітна плата виплачується поновленому працівнику саме за час (період) вимушеного прогулу, а отже, середньомісячна заробітна плата не може бути стягнута за період, коли працівник був тимчасово поновлений, працював на посаді та отримував заробітну плату згідно з умовами трудового договору.

____________