ДЕРЖАВНА СЛУЖБА УКРАЇНИ З ПИТАНЬ ПРАЦІ

ЛИСТ

від 2 вересня 2015 р. № 2497/0/4-9.1-9/6/ДП-15

Щодо надання роз’яснень про законодавчі та нормативно-правові акти, якими регулюються трудові відносини внутрішньо переміщених осіб

Державна служба України з питань праці в межах повноважень розглянула лист ДП «Редакція журналу «Охорона праці» від 06.08.2015 № 363 щодо надання роз’яснень стосовно законодавчих та нормативно-правових актів, якими регулюються трудові відносини внутрішньо переміщених осіб, та повідомляє наступне.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов’язкове соціальне страхування на випадок безробіття, у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП України) та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього (стаття 4 КЗпП України).

Відповідно до статті 24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, не укладення роботодавцями трудових договорів з найманими працівниками є порушенням законодавства про працю, що тягне за собою відповідальність, зокрема накладення адміністративних штрафів на посадових осіб роботодавця, та фінансових санкцій у вигляді штрафів на юридичних та фізичних осіб — підприємців.

Так, згідно зі статтею 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі — КУпАП) фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян — суб’єктів підприємницької діяльності від п’ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У разі повторного протягом року вчинення зазначеного порушення, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, сума адміністративного штрафу складає від однієї тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Крім того, відповідно до статті 265 КЗпП України в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) на юридичних та фізичних осіб — підприємців накладаються фінансові санкції у вигляді штрафу у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається КЗпП України, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами (стаття 94 КЗпП України).

Відповідно до статті 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів — представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

У разі порушення встановлених термінів виплати пенсій, стипендій, заробітної плати, виплати їх не в повному обсязі на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та громадян — суб’єктів підприємницької діяльності накладаються адміністративні штрафи у розмірі від тридцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (стаття 41 КУпАП).

Повторне протягом року вчинення зазначеного порушення, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, або ті самі діяння, вчинені щодо неповнолітнього, вагітної жінки, одинокого батька, матері або особи, яка їх замінює і виховує дитину віком до 14 років або дитину-інваліда, — тягнуть за собою накладення штрафу від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Разом з цим, відповідно статті 265 КЗпП України за порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених законодавством про працю, більш як за один місяць, виплати їх не в повному обсязі встановлена відповідальність юридичних та фізичних осіб — підприємців у вигляді штрафу у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення.

Штрафи, передбачені статтею 265 КЗпП України, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Додатково інформуємо, що механізм поновлення порушених трудових прав працівників визначено главою XV КЗпП України. Ця функція здійснюється комісіями по трудових спорах і судами.

Статтею 8 Конституції України гарантовано право кожної людини і громадянина звернутися до суду для захисту своїх конституційний прав і свобод.

Відповідно до статті 232 КЗпП України безпосередньому розглядові у районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах підлягають трудові спори за заявами працівників підприємств, установ, організацій у разі виконання ними роботи без укладення трудового договору та встановлення періоду такої роботи.

При винесенні рішення про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про нарахування та виплату такому працівникові заробітної плати не нижче середньої заробітної плати за відповідним видом економічної діяльності у регіоні у відповідному періоді без урахування фактично виплаченої заробітної плати (стаття 235 КЗпП України).

При цьому наголошуємо, що листи центральних органів виконавчої влади не встановлюють норм права і мають лише інформаційний характер.