Як часто можна вносити зміни до локальних актів підприємства, зокрема до наказів з основної діяльності, та який нормативний документ, що регулює це питання?

Відповідно до статті 64 Господарського кодексу України, підприємство, установа, організація (далі — підприємство) може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій тощо), а також функціональних структурних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб і т. ін.).

Функції, права та обов’язки структурних підрозділів підприємства визначають положення про них, які затверджують у порядку, визначеному статутом підприємства або іншими установчими документами.

Підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, установлює чисельність працівників і штатний розпис.

У своїй діяльності підприємства використовують відповідні локальні акти, це можуть бути:

• правила внутрішнього трудового розпорядку;
• колективний договір;
• накази (розпорядження) тощо.

Є накази з кадрових питань (особового складу), основної діяльності (далі — ОД) та з адміністративно-господарських питань.

Зміст наказів з ОД стосується найважливіших питань управлінської та виробничої діяльності підприємства, зокрема планування, звітності, фінансування, організації роботи, удосконалення його структури, розподілу функцій та повноважень між посадовими особами, створення колегіальних органів і комісій, уведення в дію локальних нормативних документів (положень, правил, інструкцій, регламентів тощо) і т. ін. Наприклад, такими можуть бути накази про:

• затвердження інструкції з діловодства на підприємстві;
• затвердження типової номенклатури справ для мережі галузевих установ;
• внесення змін до статуту підприємства;
• надання посадовим і службовим особам підприємства певних прав і повноважень;
• скасування попередніх наказів з основної діяльності підприємства у зв’язку із завершенням терміну їх дії, звільненням або переведенням на іншу посаду відповідальних працівників тощо.

Видавати численну кількість наказів зі змінами до основного не є доцільно та зручно, адже, працюючи з великою кількістю додаткових документів, можна легко припуститися помилки. Тому раціональніше й простіше визнати, так би мовити, головний наказ, а також інші накази, які вносили до нього зміни, нечинними й видати новий.

Також слід зауважити, що жоден нормативний акт, який регулює процес документування на підприємствах різних форм власності, не встановлює граничну кількість наказів зі змінами. Водночас це можна прописати в інструкції з діловодства підприємства.