Суть справи: громадянин звернувся до суду із позовом про визнання незаконним та скасування наказу про його звільнення у зв’язку із перебування на роботі у нетверезому стані, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди. Судом першої інстанції у позові було відмовлено на підставі наявності факту сп’яніння, підтвердженого медичним висновком обласного державного наркодиспансера.

Апеляційний суд задовільнив позов частково, визнавши як належний та допустимий доказ, наданий позивачем складений у медпункті за місцем роботи акт про відсутність ознак вживання алкоголю та здійснення проби на апараті «Алконт-01» (сертифіковане обладнання).

Верховний суд залишив у силі рішення суду першої інстанції. Підставою для цього стали положення Тимчасової інструкції про порядок медичного огляду для встановлення факту вживання алкоголю і стану сп’яніння, затвердженої Міністерством охорони здоров’я СРСР від 01 вересня 1988 року № 06-14/33-14. Згідно неї медичний огляд для встановлення факту вживання алкоголю і стану сп’яніння робиться в спеціалізованих кабінетах наркологічних диспансерів (відділень) лікарями психіатрами-наркологами або в лікувально-профілактичних установах лікарями психіатрами-наркологами і лікарями інших спеціальностей, що пройшли підготовку.

Таким чином, проведення медогляду лікарем обласного державного клінічного наркологічного диспансеру відповідає вимогам щодо проведення таких медоглядів, у той час коли акт, складений у медпункті не є належним доказом.

Постанова Верховного суду від 25.07.2018 у справі № 333/5649/16-ц
(касаційне провадження № 61-15634св18).