Для осіб, які виховують дитину самостійно та належать згідно з чинним законодавством до категорії одиноких матерів, державою встановлюються певні гарантії та пільги, адже статтею 51 Конституції України визначено, що сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Термін «одинока мати» — матір, яка виховує дитину без батька:

• у свідоцтві про народження дитини відсутній запис про батька або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері;
  
  
• вдова;
  
  
• розлучена, яка сама виховує дитину, і батько дитини не приймає участі у вихованні дитини та має право на додаткову щорічну відпустку та право на державу матеріальну допомогу.

Трудовий договір з одинокою матір’ю роботодавці укладають на загальних підставах, але чинним законодавством про працю передбачено цілу низку гарантій як під час прийняття на роботу одиноких матерів, так і під час їхнього звільнення.

Відповідно до ст. 184 Кодексу Законів про працю забороняється відмовляти жінкам у прийнятті на роботу і знижувати їм заробітну плату з мотивів, пов’язаних з вагітністю або наявністю дітей віком до трьох років, а одиноким матерям — за наявністю дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда. Крім того статтею 22 цього ж Кодексу забороняється необґрунтована відмова у прийнятті на роботу таких жінок, крім того роботодавець зобов’язаний повідомляти їм причини відмови у письмовій формі. Відмову у прийнятті на роботу одинокої матері може бути оскаржено у судовому порядку.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 232 Кодексу Законів про працю спори про відмову в прийнятті на роботу таких жінок розглядаються безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах.

Слід зазначити, що на таку категорію жінок поширюються гарантії в разі скорочення працівників на підприємстві, в установі, організації. Так, відповідно до ч. 3 ст. 184 Кодексу Законів про працю звільнення таких жінок з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов’язковим працевлаштуванням. Обов’язково працевлаштовують таких жінок також у разі їхнього звільнення після закінчення строкового трудового договору, однак власник зобов’язаний при цьому працевлаштувати жінку на цьому ж або іншому підприємстві відповідно до її спеціальності. Розрив у часі між звільненням і працевлаштуванням не допускається. Однак відносини між власником і працівницею з дня закінчення строку трудового договору мають істотну специфіку — на період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більш як три місяці з дня закінчення строкового трудового договору (а не з дня звільнення).

Одиноку матір не можна звільнити як з підстав, передбачених ст. 40 і 41 Кодексу Законів про працю, так і з інших підстав, які кваліфікуються як звільнення (розірвання трудового договору) з ініціативи власника. Однак з підстав, які не кваліфікуються як розірвання трудового договору з ініціативи власника, припинення трудового договору з цими категоріями жінок можливе.

Якщо працівницю буде незаконно звільнено, а згодом судом ухвалено рішення про поновлення її на роботі, власник або уповноважений ним орган повинен поновити таку жінку на роботі з виплатою їй середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Потрібно знати, що у разі неможливості виконання попередньої роботи, жінки, що мають дитину віком до трьох років, переводяться на іншу роботу із збереженням середнього заробітку за попередньою роботою до досягнення дитиною трьох років, але якщо заробіток на легшій роботі є вищим, ніж до переведення, їм виплачують фактичний заробіток. (ч. 4 ст. 178 Кодексу Законів про працю).

Слід пам’ятати, що звільнення одинокої матері без її згоди, є складною процедурою, недотримання якої тягне за собою відповідальність власника, передбачену чинним законодавством України.

Валентина Бабкіна