Чи має право роботодавець змінювати графік роботи для таких категорій працівників, як жінки, що мають дітей до трьох років, шляхом встановлення для них початку робочого дня пізніше встановленого правилами внутрішнього трудового розпорядку, з наступним відпрацюванням у обідню перерву?

Згідно Положення про порядок та умови застосування змінного (гнучкого) графіку роботи для жінок, що мають дітей, затвердженого постановою Держкомпраці СРСР та Секретаріату ВЦРПС від 06.06.1984 № 170/10-101 (чинне на сьогоднішній день, далі — Положення), змінний (гнучкий) графік роботи є спеціальною формою регламентації трудового розпорядку на підприємстві, в установі, організації, яка передбачає особисту участь жінок, які мають дітей (далі — працівниці), у визначенні строків своєї роботи відповідно з її повсякденними соціально — побутовими та іншими особистими потребами і з врахуванням інтересів виробництва.

Змінний (гнучкий) графік роботи встановлюється за погодженням між адміністрацією та працівницями при прийомі їх на роботу, а також адміністрацією та працівницями, якщо у зв’язку з необхідністю догляду за дітьми вони не можуть працювати по звичайному графіку, встановленому на підприємстві, в установі, організації.

Вказаний графік вводиться наказом адміністрації за погодженням із профспілковим комітетом. При цьому, повинні враховуватися особливості виробництва, технологічного процесу, організації та умов праці, а також думка трудового колективу того структурного підрозділу, де будуть виконуватися роботи по такому графіку.

Змінний (гнучкий) графік роботи може бути встановлений як без обмеження строку, так і на будь-який зручний для працівниці строк: до досягнення дитиною певного віку, на період навчального року тощо.

Змінний (гнучкий) графік роботи повинен забезпечувати працівницям встановлену законодавством тривалість щоденного та щотижневого відпочинку.

У залежності від виробничих та місцевих умов змінний (гнучкий) графік роботи може застосовуватися у різних варіантах з різними режимами робочого часу і часу відпочинку. Однак, обов’язковою умовою для таких графіків повинно бути дотримання річного балансу робочого часу. Змінний (гнучкий) графік роботи, як правило, повинен складатися з трьох частин:

• «фіксований час» — час, коли працівниці зобов’язані перебувати на своєму робочому місці;
  
  
• «змінний час» — час, в межах якого працівниці мають право розпочинати та закінчувати роботу на свій розсуд;
  
  
• «перерви для відпочинку та харчування» — не менше 30 хвилин і не більше 2 годин у період «змінного часу», які працівниці повинні використати для відпочинку та харчування. Ця перерва до робочого часу не включається.

Крім зазначеного, за угодою з адміністрацією підприємства працівниці може бути встановлений режим неповного робочого часу.

Статтею 56 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) передбачено, що на прохання вагітної жінки, жінки, яка має дитину до 14 років або дитину-інваліда, таку, що перебуває під її опікуванням, або жінки, яка відповідно до медичного висновку доглядає за хворим членом сім’ї, власник зобов’язаний встановити їй неповний робочий день чи неповний робочий тиждень. Оплата праці у таких випадках провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку. Згідно із зазначеною статтею, неповний робочий час може встановлюватися за угодою між працівником і власником як при прийнятті на роботу, так і згодом. У разі встановлення неповного робочого часу після укладення трудового договору до останнього мають бути внесені зміни на підставі заяви працівника і наказу власника про встановлення неповного робочого часу.

Неповний робочий час може встановлюватися шляхом зменшення тривалості щоденної роботи, кількості днів роботи протягом тижня чи одночасно шляхом зменшення кількості годин упродовж дня і кількості робочих днів упродовж тижня. Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень об’єму трудових прав працівників.

Відповідно до ст. 66 КЗпП працівникам надається перерва для відпочинку та харчування тривалістю не більше двох годин. Час початку і закінчення перерви встановлюються правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Вимог щодо мінімальної тривалості перерви трудове законодавство не містить. Тривалість має бути такою, щоб перерва виконувала своє призначення (щоб працівники мали змогу поїсти і відпочити протягом перерви). Тож на практиці буває перерва тривалістю 30, 45, 60 хвилин і більше (до двох годин).

Враховуючи вищенаведене, працівниця має право, за власним вибором та погодженням із адміністрацією підприємства, перейти на режим роботи за змінним (гнучким) графіком або неповного робочого часу.

Олександр Ушанов