За частиною 1 ст. 21 КЗпП, трудовий договір — це «угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін». Громадянам також гарантується захист від незаконного звільнення.

Механізм правового регулювання припинення трудового договору пов’язаний, як правило, із волевиявленням його сторін (працівника та власника або уповноваженого ним органу). Отже, трудовий договір може бути розірвано як з ініціативи працівника, так і з ініціативи роботодавця. Основним законодавчим нормативно-правовим актом, який регулює питання звільнення працівників, є Кодекс Законів про працю України (зокрема ст. 36, 38, 39, 40, 41). Підстави для звільнення можуть міститися і в спеціальних законодавчих актах. Розірвання трудового договору допускається виключно у випадках, коли існують законні підстави для його припинення, а також дотримано встановлений порядок звільнення з роботи.

Під час припинення трудових правовідносин власник або уповноважений ним орган повинен дотримуватися спеціального порядку для того, щоб звільнення вважалося законним. Так, про звільнення працівника власник або уповноважений ним орган повинен видати наказ (розпорядження) із зазначенням причин звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства, а також із посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Найчастіше спір між сторонами трудового договору виникає в разі звільнення працівника з ініціативи роботодавця або уповноваженого ним органу, тож на цьому сегменті трудових правовідносин слід зупинитися більш детально.

Так, порядок та підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу містить ст. 40 КЗпП. Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у таких випадках:

1) у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

За такого звільнення власник або уповноважений ним орган зобов’язаний під підпис попередити працівника особисто не пізніше ніж за два місяці до звільнення. Крім того, власник або уповноважений ним орган повинен запропонувати працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При цьому необхідно врахувати положення ст. 42 КЗпП, згідно з якою у разі скорочення чисельності чи штату працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці;

2) виявленої невідповідності працівника обійманій посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров’я, які перешкоджають продовженню такої роботи, а також у разі відмови в наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов’язків вимагає такого доступу;

3) систематичного невиконання працівником без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення;

4) прогулу (в тому числі відсутності на роботі більш як три години впродовж робочого дня) без поважних причин. Відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП власник має право розірвати трудовий договір у разі прогулу працівника без поважних причин;

5) нез’явлення на роботу впродовж більш як чотирьох місяців поспіль унаслідок тимчасової непрацездатності, не враховуючи відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами, якщо законодавством не встановлено тривалішого строку збереження місця роботи (посади) в разі певного захворювання. Звільнення працівника за п. 5 ст. 40 КЗпП є правом роботодавця, а не його обов’язком;

6) поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу.

Поновлення є підставою для звільнення працівника власником або уповноваженим ним органом тільки в тому разі, якщо воно проводиться відповідно до законодавства. Поновити працівника на роботі можна в таких випадках:

• згідно з рішенням суду, якщо працівник звільнений без законних підстав;
• якщо працівник звільнений без погодження з профспілковим органом, а таке погодження є обов’язковим згідно із законом;
• якщо працівника звільнено з роботи у зв’язку з незаконним засудженням.

Розірвання трудового договору за цією підставою допускається, якщо неможливо перевести працівника за його згоди на іншу роботу;

7) появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння;

8) учинення за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібного) майна власника, встановленого вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу.

При цьому слід пам’ятати, що згідно з частиною 1 статті 47 Кодексу законів про працю України, власник або уповноважений ним орган зобов’язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку та провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України. Зокрема, виплата усіх належних працівникові сум здійснюється у день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у статті 116 КЗпП України строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини 2 статті 47 КЗпП України у разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу останній зобов’язаний також у день звільнення видати працівникові копію наказу про звільнення з роботи. У інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника. У разі розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у зв’язку із скороченням чисельності або штату працівників працівник має право на наступні виплати:

• заробітна плата за відпрацьований час;
• вихідна допомога;
• грошова компенсація за усі невикористані дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину — інваліда з дитинства підгрупи А І групи.

Віктор Штерн