Особливості працевлаштування інваліда

Інвалід — особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм або вродженими дефектами, що призводить до обмеження життєдіяльності, потреби в соціальній допомозі і захисті (ст. 2 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», далі — Закон № 875).

Встановлюють інвалідність експертним обстеженням особи в органах медико-соціальної експертизи (далі — МСЕК) Міністерства охорони здоров’я України. Обсяг та види потрібного соціального захисту інваліда визначаються його індивідуальною програмою медичної, соціально-трудової реабілітації та адаптації.

Під час працевлаштування інваліда документами, які підтверджують інвалідність, є:

довідка МСЕК та виписка з акта огляду в МСЕК (роботодавцеві залишають їх копії). У цих документах вказується причина інвалідності, група і строк інвалідності та висновки комісії про умови та характер праці інваліда;
індивідуальна програма реабілітації інваліда (обов’язкова для виконання всіма роботодавцями). Ці документи дають право працівникові-інваліду та його роботодавцеві на значні трудові пільги та пільги в оподаткуванні, про які йтиметься далі.

Розглянемо особливості працевлаштування інваліда.

Робоче місце інваліда

Обов’язок роботодавців надавати інвалідам роботу передбачено статтею 172 КЗпП України. Це зумовлено тим, що, згідно із Законом № 875, держава гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства та створює для інвалідів потрібні умови, які дають можливість вести повноцінний спосіб життя згідно з їх індивідуальними здібностями та інтересами.

Крім того, працевлаштування інвалідів — це обов’язок роботодавців, передбачений також статтею 12 Закону України «Про охорону праці» (далі — Закон № 2694) та статтею 18 Закону № 875.

Для того щоб працевлаштуватися, інвалід повинен звернутися до підприємства, установи, організації (далі — підприємство) чи до державної служби зайнятості. Стаття 18 Закону № 875 зобов’язує роботодавців створювати для працевлаштування інвалідів робочі місця, забезпечувати такі умови праці, які відповідали б вимогам їх індивідуальних програм реабілітації, та надавати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством.

Якщо працівник став інвалідом внаслідок нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання, тоді підбір та обладнання для нього робочого місця є обов’язком переважно того підприємства, де настала інвалідність такого працівника. При цьому належить брати до уваги побажання інваліда, його професіоналізм та обов’язково враховувати рекомендації МСЕК.

Реєстрація, норматив чисельності інвалідів для роботодавців та подання звіту

Згідно з Порядком реєстрації підприємств та фізичних осіб, що використовують найману працю, затвердженим постановою від 31 січня 2007 р. № 70 (далі — Порядок № 70), суб’єкти господарювання, в штаті яких вісім і більше найманих працівників, повинні зареєструватися у Фонді соціального захисту інвалідів у встановлені строки. Для цього, згідно з пунктом 3 Порядку № 70, роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом):

заяву про реєстрацію у відділенні Фонду соціального захисту інвалідів (форму якої затверджено наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 14 березня 2007 року № 98);
копію свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи або фізичної особи — підприємця, а бюджетні організації — ще й копію довідки про включення їх до реєстру неприбуткових установ, виданої органом державної податкової служби.

Новостворені роботодавці та підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, що використовують найману працю, в яких кількість працюючих, для яких це місце роботи є основним, збільшилася до восьми і більше осіб, реєструються у відділенні Фонду до 1 лютого року, що настає за роком створення або збільшення кількості працюючих.

Згідно зі статтею 19 Закону № 875 для всіх роботодавців (підприємств, зокрема неприбуткових, а також підприємств, громадських організацій інвалідів, фізичних осіб — підприємців, які використовують найману працю) встановлено обов’язок додержувати виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів. Такий норматив роботодавець розраховує самостійно, він повинен становити 4% середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу роботодавця за рік, а якщо в роботодавця працює від 8 до 25 осіб — в кількості одного робочого місця.

Особливість у тому, що цей норматив вважатиметься для роботодавця виконаним, якщо інваліда працевлаштовано не за сумісництвом, а як основного працівника (частина п’ята ст. 19 Закону № 875). При цьому не має принципового значення, досяг інвалід пенсійного віку чи ні, головне — щоб був працездатним. Також законодавство не встановлює залежність виконання нормативу від групи інвалідності працівника. Інваліди-надомники теж зараховуватимуться до виконання нормативу працевлаштування інвалідів, оскільки згідно з підпунктом 2.4.5 Інструкції № 286 вони є штатними працівниками підприємства.

За невиконання роботодавцем нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів передбачено відповідальність — адміністративно-господарські санкції та пеня, сплата яких відбувається відповідно до вимог Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою № 70. Крім того, згідно із частиною другою статті 188¹ Кодексу України про адміністративні правопорушення, за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та за неподання або невчасне подання роботодавцем звітності у Фонд захисту інвалідів щодо посадових осіб, які мають право приймати та звільняти з роботи; фізичних осіб, які використовують найману працю, передбачено відповідальність у вигляді адміністративного штрафу в розмірі від 10 до 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно з Порядком подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженим Постановою № 70, роботодавці щорічно до 1 березня наступного за звітним року зобов’язані подавати відділенням Фонду соціального захисту інвалідів за місцем їх реєстрації звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів

Гарантії для працівників-інвалідів

Працевлаштовуючи інвалідів, направлених на роботу відповідно до рекомендації МСЕК, роботодавці не мають права встановлювати для них випробування (ст. 26 КЗпП України). Згідно зі статтею 172 КЗпП, за бажанням працівника-інваліда або за вимогами його індивідуальної програми реабілітації, йому може встановлюватися режим роботи на умовах неповного робочого дня (неповного робочого тижня) та пільгові умови праці.

Також, за бажанням працівника-інваліда, роботодавець може перевести його на легшу роботу. Це передбачено статтею 170 КЗпП. Таке переведення можливе за умови, якщо інвалідність працівника настала за інших обставин, аніж внаслідок нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання. Переведення на легшу роботу працівника-інваліда відбувається на конкретно визначений та узгоджений із роботодавцем термін або без обмеження такого терміну з дотриманням рекомендацій МСЕК. Звісно, що переведення на легшу роботу означає нижчу оплату. Одначе, згідно із частиною другою статті 170 КЗпП, за працівником, переведеним на легшу роботу, протягом двох тижнів з дня переведення зберігатиметься попередня середня заробітна плата. В деяких передбачених законодавством випадках на весь час виконання нижчеоплачуваної роботи може зберігатися попередня середня заробітна плата працівника або надаватися матеріальне забезпечення за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням.

Залучати працівника-інваліда до надурочної роботи та до роботи в нічний час без згоди самого працівника-інваліда та якщо є відповідні обмеження у висновку медичної комісії, — заборонено.

Згідно зі статтею 42 КЗпП працівники-інваліди мають переважне право залишення на роботі (нарівні з іншими категоріями працівників, визначеними ст. 42 КЗпП), якщо на підприємстві відбувається скорочення чисельності чи штату працівників у зв’язку зі змінами в організації виробництва та праці. При цьому такий пріоритет мають лише працівники, інвалідність яких настала на цьому підприємстві як трудове каліцтво або професійне захворювання. Одначе, якщо стан здоров’я інваліда перешкоджає виконанню його трудових обов’язків, то, згідно зі статтею 39 КЗпП, інвалід має право достроково припинити укладений з ним строковий трудовий договір.

Згідно зі статтею 172 КЗпП у випадках, передбачених законодавством, на власника або уповноважений ним орган покладається обов’язок організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій.

Щорічна відпустка

На відміну від звичайних працівників, працівники-інваліди, які недавно влаштувалися на роботу та ще не відпрацювали перших шість місяців на цьому підприємстві, можуть скористатися своїм правом піти в щорічну оплачувану відпустку повної тривалості ще до настання шестимісячного терміну їхньої безперервної роботи на цьому підприємстві. А працівники-інваліди, які вже тривалий час працюють на підприємстві, за своїм бажанням мають право піти у щорічну відпустку в зручний для них час (ст. 10 Закону України «Про відпустки»; далі — Закон № 504).

Згідно зі статтею 6 Закону № 504 тривалість щорічної основної відпустки для працівників-інвалідів становить:

для інвалідів I і II груп — 30 календарних днів,
для інвалідів III групи — 26 календарних днів.

Відпустка без збереження заробітної плати тривалістю до 30 календарних днів щорічно надається інвалідам III групи, тривалістю до 60 календарних днів щорічно — інвалідам I та II груп (п. 6 та 7 частини першої ст. 25 Закону № 504).

Видання для кадровиків

Інна Кривенко