Дитяча праця є специфічним соціально-економічним явищем, викликаним дією різноманітних чинників, що передусім залежать від рівня економічного розвитку країни, в якій проживає дитина, обсягу державного забезпечення освіти дітей, соціально-культурних поглядів на роль дитини в суспільстві. Якщо в окремих розвинених країнах залученість дітей до оплачуваної роботи має навчально-виховний характер, то в країнах, що розвиваються, головним мотивом використання праці дітей є бідність і обмеженість освітніх можливостей для підростаючого покоління.

Форми такої праці можуть бути досить різноманітними. Частина дітей працює у своєму домашньому господарстві, на городі тощо. Така трудова діяльність дітей є природною, традиційною для багатьох держав, і, зрозуміло, що її не враховує жодна статистика. Однак нині багато неповнолітніх працює в різноманітних фірмах, на підприємствах, на базарах тощо. Саме у випадках, коли дитяча праця має вимушений характер, вона схильна набувати своїх найгірших форм, внаслідок чого наносить шкоду фізичному, психічному, розумовому і моральному розвитку дітей.

За даними досліджень Міжнародної організації праці, у світі кількість дітей в дитячій праці скоротилось на одну третину з 2000 року, від 246 млн до 168 млн дітей. Більше половини з них, 85 млн, задіяні на небезпечних роботах (в порівнянні з 171 млн в 2000 році).

Сільське господарство залишається на сьогодні найбільшим сектором економіки, де задіяна праця дітей (98 млн, або 59%), в сфері послуг (54 млн), промисловості (12 млн) і все це тільки в тіньовому секторі економіки.

В Україні особливості праці неповнолітніх регулюються Кодексом законів про працю України. Але відповідно до законодавства існують і додаткові норми, пов’язані з регулюванням праці молоді, спрямовані на забезпечення нормального фізичного та розумового розвитку неповнолітніх, зайнятих у суспільній праці, охорону їх праці, створення необхідних умов для подальшого підвищення загальноосвітнього рівня і професійної підготовки.

Наявність особливостей правового регулювання праці неповнолітніх обумовлено тим, що вони користуються додатковими пільгами у зв’язку з фізіологічними, психологічними та віковими особливостями.

За загальним правилом прийняття та роботу осіб молодших 16 років не допускається.

Як виняток, за згодою одного із батьків або особи, що його замінює, можуть прийматись на роботу особи, які досягли 15 років.

Для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров’ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів, що досягли 14-річного віку за згодою одного з батьків або особи, що його замінює.

Працевлаштування неповнолітніх, відповідно до Кодексу законів про працю України, здійснюється на підставі трудового договору, який обов’язково укладається у письмовій формі та лише після попереднього медичного огляду. Приймаючи на роботу неповнолітніх, власник або уповноважений ним орган зобов’язаний ознайомити їх із правилами внутрішнього трудового розпорядку, правилами техніки безпеки, виробничої санітарії, протипожежної безпеки. Згідно з ч. 3 ст. 26 КЗпП України для осіб, які не досягли 18 років, випробувальний термін при прийнятті на роботу не встановлюється.

Також обов’язковою умовою прийняття на роботу неповнолітніх є те, що неповнолітніх працівників повинні приймати на роботу лише після попереднього медичного огляду (ст. 191 КЗпП України). Надалі такі працівники обов’язково повинні проходити медичний огляд — щороку до досягнення ними 21 року.

Додатковою умовою для осіб, які використовують найману працю, є те, що згідно зі ст. 189 КЗпП України роботодавці, в яких працюють неповнолітні, повинні вести спеціальний облік працівників, які не досягли 18 років, із зазначенням дати народження. Це передбачено для того, щоб визначити коло працівників, які мають право на пільги, встановлені законодавством для неповнолітніх, та контролювати терміни користування такими пільгами.

Неповнолітні, тобто особи, що не досягли вісімнадцятирічного віку, у трудових правовідносинах прирівнюються до повнолітніх, а в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці навіть користуються пільгами. Так, тривалість робочого часу для неповнолітніх є скороченою:

• для працівників віком від 16 до 18 років — 36 годин на тиждень;
  
  
• для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) — 24 години на тиждень;
  
  
• тривалість робочого часу учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, не може перевищувати половини максимальної тривалості робочого часу для осіб відповідного віку.

Заробітна плата працівникам, молодшим вісімнадцяти років, при скороченій тривалості щоденної роботи, виплачується в такому самому розмірі, як працівникам відповідних категорій при повній тривалості щоденної роботи. Праця працівників, молодших вісімнадцяти років, допущених до відрядних робіт, оплачується за відрядними розцінками, встановленими для дорослих працівників, з доплатою за тарифною ставкою за час, на який тривалість їх щоденної роботи скорочується порівняно з тривалістю щоденної роботи дорослих працівників.

Оплата праці учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів, які працюють у вільний від навчання час, провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку. Підприємства можуть встановлювати неповнолітнім доплати до заробітної плати.

Разом з тим необхідно пам’ятати чинним законодавством встановлені обмеження щодо залучення неповнолітніх працівників до окремих видів робіт. А саме, заборонено:

• залучати неповнолітніх працівників до нічних, надурочних робіт та робіт у вихідні дні (ст. 55, 63, 192 КЗпП України, ст. 11 Закону «Про охорону праці»);
  
  
• застосовувати працю неповнолітніх осіб на важких роботах та на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах (ст. 190 КЗпП України, ст. 11 «Про охорону праці»);
  
  
• залучати неповнолітніх осіб до підіймання та переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми (ст. 190 КЗпП України, ст. 11 Закону «Про охорону праці»).

До тривалої роботи по підійманню та переміщенню важких речей підлітки до 15 років не допускаються. Робота підлітків з вантажами не повинна становити більше 1/3 робочого часу. При цьому застосовуються наступні обмеження щодо ваги вантажу: при короткочасній роботі для юнаків та дівчаток 14 років — 5 та 2,5 кг відповідно, 15 років — 12 та 6 кг відповідно, 16 років — 14 та 7 кг відповідно, 17 років — 16 та 8 кг відповідно; при тривалій роботі, починаючи з 15 років для юнаків — 8,4 та дівчат — 4,2 кг, 16 років — 11,2 та 5,6 кг відповідно, 17 років — 12,6 та 6,3 кг відповідно.

Разом з тим, діти, які працюють, мають право на щорічну відпустку тривалістю 31 календарний день у зручний для них час. У перший рік роботи відпустка може бути надана через 6 місяців безперервної роботи на підприємстві, в організації.

Ненадання щорічної відпустки особам віком до 18 років протягом робочого року забороняється. Це означає, що заміна неповнолітнім всіх видів відпусток грошовою компенсацією не допускається.

Крім того, законодавством передбачено, що діти, які працюють і продовжують навчання, мають право на додаткові оплачувані відпустки, які надаються їм для складання іспитів.

Законодавчо передбачені обмеження при звільненні працівників, молодших 18 років, з ініціативи адміністрації. Крім дотримання загального порядку звільнення, передбачається додатково надання згоди служби у справах дітей. У разі коли виконання трудового договору неповнолітнім працівником загрожує його здоров’ю або порушує його законні інтереси, незважаючи на бажання роботодавця та самого працівника, відповідно до ст. 199 КЗпП України вимагати розірвання трудового договору з неповнолітнім мають право батьки, усиновителі чи піклувальники неповнолітнього, а також державні органи та службові особи, на яких покладено нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю.

Як вбачається із вищезазначеного посилений захист молоді в соціально-трудових відносинах знайшов своє відображення в законодавстві України.

Але як свідчить практика, наявність встановленого державою посиленого захисту, не завжди йде на користь працевлаштуванню неповнолітнім.

Наймачі неохоче беруть на роботу молодь (зокрема через встановлені законом подовжені відпустки, скорочений робочий час, підвищену оплату праці, умови звільнення) та всіляко намагаються налаштувати інших працівників проти цієї категорії.

Нерідко можна почути, що залучення молоді дискримінує всіх інших працівників. Мовляв, переваги отримує не той, хто краще працює, а той, хто молодший. Інші висловлюють думку, що значна кількість особливих норм «не забезпечує для молоді рівності можливостей, навпаки — сприяє дискримінації» — усвідомлюючи, які витрати тягне за собою найм молодих, роботодавці просто їх не братимуть на роботу. Налаштованість на «негайну вигоду» не дозволяє роботодавцям зрозуміти, що позитивна дискримінація сприяє збереженню трудового потенціалу на майбутнє, а зацікавленість власників виробництва у швидкому збагаченні суперечить цілям стійкого розвитку підприємства та держави в цілому.

Оскільки більшість роботодавців бажають звести до мінімуму власні витрати, вони забувають про переваги молодих працівників перед сімейними працівниками, і наполегливістю та цікавість перших перед досвідом останніх.

Тому в них завжди будуть претензії щодо «невиправданого» захисту, коли йдеться про будь-кого, хто має нижчу конкурентоздатність на ринку праці.

Такі дії призводить до тимчасової роботи серед молоді, їх неофіційного оформлення. Але вважаємо, що диференційований підхід до праці молоді є виправданим. Молоді люди менш досвідчені та вразливіші для експлуатації, і вони зазнають імовірно більшої шкоди на виробництві, а ніж старші працівники. Буде сподіватись, що роботодавці виберуть вірний шлях і підтвердять, що праця неповнолітніх в Україні — це праця найзахищенішої категорії населення.

Видання для кадровиків