Чим керуватись при визначенні тарифних сіток, схем посадових окладів?

За змістом статті 97 КЗпП України, статті 15 Закону України «Про оплату праці» (далі — Закон № 108) підприємства госпрозрахункової сфери (в тому числі державні) самостійно в колективному договорі встановлюють умови та розміри оплати праці працівників. Відповідно до статті 1 Закону України «Про колективні договори і угоди» (далі — Закон № 3356) колективний договір укладають на основі чинного законодавства, ухвалених сторонами зобов’язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин й узгодження інтересів працівників та роботодавців. У колективному договорі встановлюються зобов’язання сторін, зокрема, щодо оплати праці, умов регулювання фонду оплати праці та встановлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці (стаття 7 Закону№ 3356). Статтею 96 КЗпП України та статтею 6 Закону № 108 зазначено, що основою організації оплати праці є тарифна система оплати праці, яка включає тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники).

До внесення змін з 1 січня 2017 року Законом України від 06.12.2016 № 1774-VIII статтею 96 КЗпП України та статтею 6 Закону № 108 передбачалось, що формування тарифної сітки (схеми посадових окладів) провадиться на основі тарифної ставки робітника першого розряду, яка встановлюється в розмірі, що перевищує законодавче встановлений розмір мінімальної заробітної плати та міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів). Вказана вимога закону забезпечувалась, зокрема, шляхом встановлення мінімального коефіцієнта співвідношення тарифної ставки робітника І розряду до законодавче встановленого розміру мінімальної заробітної плати.

Генеральною угодою про регулювання основних принципів і норм реалізації соціально — економічної політики і трудових відносин в Україні на 2010–2012 роки від 09 листопада 2010 року передбачалось, що розмір заробітної плати некваліфікованого робітника встановлюється у галузевих угодах, і повинен перевищувати фактичний розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб розрахований Мінсоцполітики України за попередній місяць.

Генеральною угодою про регулювання основних принципів і норм реалізації соціально-економічної політики і трудових відносин в Україні від 23 серпня 2016 року, передбачено, що у 2016 році на підприємствах, в організаціях не бюджетної сфери усіх форм власності тарифна ставка робітника І розряду встановлюється у розмірі: визначеному відповідною галузевою угодою, укладеною до набрання чинності Угодою та не нижче 110% мінімальної заробітної плати, визначеної Законом, для галузей, в яких не укладено галузеві угоди або положення укладених до набрання чинності Угодою галузевих угод (згідно з реєстром, розміщеним на сайті Міністерства соціальної політики) не регулюють розмір тарифної ставки робітника І розряду.

Міжкваліфікаційні (міжпосадові) співвідношення розмірів тарифних ставок (посадових окладів) установлюються в колективному договорі або іншому локальному документі підприємства залежно від складності робіт, організаційно-правового рівня посади, від функцій, які виконує підрозділ, де працює той чи інший працівник, та інших умов праці. Тобто, до 1 січня 2017 року під час укладення колективного договору сторони переговорів зобов’язані були враховувати вимоги діючого законодавства, щодо формування тарифної сітки (схеми посадових окладів) на основі тарифної ставки робітника першого розряду, яка встановлювалася в розмірі, що перевищує законодавче встановлений розмір мінімальної заробітної плати.

Відповідно до умов статті 9 Закону № 3356 положення генеральної, галузевої (міжгалузевої), територіальної угоди діють безпосередньо і є обов’язковими для всіх суб’єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду. Сторони соціального діалогу на галузевому та територіальному рівні визначені статтею 4 Закону України «Про соціальний діалог в Україні». Положення галузевої (територіальної) угоди будуть обов’язковими для підприємства, якщо сторонами галузевої (територіальної) угоди при її укладенні були представлені інтереси підприємства через надання останнім відповідних повноважень. Повноваження на представлення інтересів підприємства під час ведення колективних переговорів з укладення галузевої (територіальної) угоди має бути надано і зі сторони профспілкового органу (органів) підприємства, і зі сторони роботодавця, уповноваженому представнику.

Відповідно до положень статті 3 Рекомендації Міжнародної організації праці щодо колективних договорів № 91 (1951 р.), встановлено, що усякий колективний договір має зв’язувати сторони, що його підписали, а також осіб, від імені яких його укладено. Тобто, обов’язковими для підприємства положення галузевої (територіальної) угоди будуть, якщо і роботодавець, і працівники підприємства представлені суб’єктами сторін галузевої (територіальної) угоди через відповідне членство та на підставі установчих документів (статутів, положень тощо), відповідно до положень Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та Закону України «Про організації роботодавців, їх об’єднання, права і гарантії їх діяльності».

Якщо підприємство не перебуває у сфері дії сторін, які підписували генеральну, галузеву (територіальну) угоду, при укладенні колективного договору обов’язковими є норми, соціальні гарантії, пільги, компенсації, встановлені законодавством про працю, в тому числі щодо формування тарифної сітки (схеми посадових окладів) на основі тарифної ставки робітника першого розряду. Умови колективних договорів, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними, і забороняється включати їх до договорів.

Сторони колективного договору, відповідно до умов статті 7 Закону № 3356 можуть у межах повноважень ухвалити узгоджене рішення й керуватися нормами та положеннями галузевої (територіальної) угоди під час ведення переговорів по укладенню колективного договору.

Видання для кадровиків