Відповідно до статті 38 КЗпП працівник має право у будь-який строк розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, письмово попередивши про це роботодавця за два тижні.

Попередження роботодавця про наступне звільнення є обов’язком працівника. Випадки, коли на роботодавця покладається обов’язок звільнити працівника у строк, про який він просить перелічені у статті 38 КЗпП:

• переїзд на нове місце проживання;
• переведення одного із подружжя на роботу в іншу місцевість;
• вступ до навчального закладу;
• неможливість проживання в цій місцевості, підтверджена медичним висновком;
• вагітність;
• догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку чи дитиною-інвалідом;
• догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи;
• вихід на пенсію;
• прийняття на роботу за конкурсом;
• невиконання роботодавцем законодавства про працю чи умов колективного або трудового договору,
• інші поважні причини.

Усі вони мають спільну ознаку — неможливість працівника далі продовжувати роботу.

За відсутності причин, що свідчать про неможливість продовження працівником роботи, сторони трудового договору вправі домовитися про будь-який строк звільнення після подання працівником заяви в межах двотижневого строку.

У разі, якщо існує така домовленість, працівника можна звільнити навіть у день подання ним заяви про звільнення. Роботодавець не має права звільняти працівника до закінчення двотижневого строку після подання заяви про звільнення, якщо працівник про це не просив, оскільки в межах вказаного строку він має право відізвати раніше подану заяву.

У разі, коли працівник самовільно залишив роботу (не попередив письмово роботодавця про звільнення за власним бажанням, залишив роботу до закінчення встановленого двотижневого строку попередження), роботодавець має право звільнити його за прогул (п. 4 ст. 40 КЗпП).

Статтею 24 Закону України «Про відпустки» передбачений перелік випадків, у яких виплачують компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей. Таку компенсацію надають:

• під час звільнення працівника — грошову компенсацію виплачують за всі невикористані дні щорічної відпустки, а також додаткові відпустки працівникам, які мають дітей;
  
  
• у разі переведення працівника на роботу на інше підприємство — грошову· компенсацію за відпустку за його бажанням можуть перерахувати на рахунок підприємства, на яке перейшов працівник (або виплатити під час звільнення);
  
  
• коли за бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією — за умови, що тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не менше ніж 24 календарних дні (таку компенсацію не надають за дні додаткових відпусток на дітей, останню можна отримати тільки під час звільнення);
  
  
• у разі смерті працівника — компенсацію за невикористані відпустки виплачують спадкоємцям.

Терміну давності для виплати грошової компенсації за невикористані працівником дні відпустки не встановлено, тобто якщо працівник не брав щорічні та «дитячі» відпустки кілька років, під час звільнення компенсацію надають за всі роки (лист Мінпраці від 22.02.2008 р. № 33/13/116-08).

Євгенія Краєвська