Відповідно до вимог ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов’язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов’язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Крім того, строки розрахунку при звільненні встановлено ст. 116 КЗпП, згідно якої при звільненні працівника виплата всіх належних йому сум провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець в усякому випадку повинен у зазначений у ст. 116 КЗпП строк виплатити не оспорювану ним суму.

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей. Право на отримання працівником грошової компенсації за невикористані ним дні щорічної відпустки передбачене ст. 83 КЗпП України і ст. 24 Закону України «Про відпустки».

Законом України «Про відпустки» передбачено, що при звільненні працівника виплачується грошова компенсація за всі раніше невикористані ним дні щорічної відпустки, зокрема і за дні відпусток, не використаних за попередні роки. У разі якщо працівник до звільнення пропрацював менше одного робочого року, з урахуванням періодів, що зараховуються до стажу роботи, що дає право на щорічні відпустки відповідно до ст. 9 Закону України «Про відпустки», грошова компенсація виплачується працівникові пропорційно відпрацьованому ним часу, зважаючи на загальну тривалість відпустки.

В той же час, відповідно до ст. 22 Закону України «Про відпустки», у разі звільнення працівника до закінчення робочого року, за який він уже одержав відпустку повної тривалості, для покриття його заборгованості власник або уповноважений ним орган провадить відрахування із заробітної плати за дні відпустки, що були надані в рахунок невідпрацьованої частини робочого року. При цьому такі відрахування не провадяться, якщо працівник звільняється з роботи у зв’язку з:

• призовом або прийняттям (вступом) на військову службу, направленням на альтернативну (невійськову) службу;
• переведенням працівника за його згодою на інше підприємство або переходом на виборну посаду у випадках, передбачених законами України;
• відмовою від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, а також відмовою від продовження роботи у зв’язку з істотною зміною умов праці;
• змінами в організації виробництва та праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, скороченням чисельності або штату працівників;
• виявленням невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров’я, що перешкоджають продовженню даної роботи;
• нез’явленням на роботу понад чотири місяці підряд унаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами, якщо законодавством не встановлено триваліший термін збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні;
• поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу;
• скеруванням на навчання;
• виходом на пенсію.

Ірина Балан