ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 25 червня 2014 р. № 6-66цс14

Про виплату моральної шкоди родичам за смерть працівника внаслідок нещасного випадку на виробництві

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого: Ярема А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Лященко Н.П., Патрюка М.В., Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л., — за участі представника ПАТ «…» — ОСОБА-3, розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «…» про відшкодування моральної шкоди за заявою публічного акціонерного товариства «…» про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 січня 2014 року, встановила:

У вересні 2012 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «…» (далі — ПАТ «…») про відшкодування моральної шкоди.

Зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 її син, ОСОБА_2, загинув унаслідок ураження електричним струмом під час виконання трудових обов’язків гірничого майстра на дільниці № 19 шахти «…» ПАТ «…».

Посилаючись на те, що смертю сина, яка настала у зв’язку з незабезпеченням ПАТ «…» безпечних умов праці, їй завдана моральна шкода, ОСОБА_1 просила на підставі статей 1167, 1168 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України) стягнути з ПАТ «…» 170 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 листопада 2012 року позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з ПАТ «…» на користь ОСОБА_1 60 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 лютого 2013 року рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 листопада 2012 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 лютого 2013 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження з підстав, передбачених пунктом 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК України).

Постановою Верховного Суду України від 13 листопада 2013 року ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 лютого 2013 року скасовано та направлено справу на новий касаційний розгляд.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 січня 2014 року рішення апеляційного суду скасовано й залишено без змін рішення суду першої інстанції.

У березні 2014 року ПАТ «…» подало до Верховного Суду України через Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ заяву про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 січня 2014 року.

У заяві про перегляд ухвали суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 січня 2014 року ПАТ «…» порушує питання про скасування зазначеної ухвали та ухвалення нового рішення, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції статтей 1167 та 1168 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Для прикладу наявності неоднакового застосування судом касаційної інстанції вищезазначених норм матеріального права ПАТ «…» посилається на рішення Верховного Суду України від 30 січня 2008 року та від 10 вересня 2008 року.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ПАТ «…», дослідивши матеріали справи та доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення не підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Судами встановлено, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, — син ОСОБА_1. Згідно з актом про нещасний випадок, пов’язаний з виробництвом, затвердженим 6 грудня 2005 року (за формою Н-1), та актом спеціального розслідування нещасного випадку від 2 грудня 2005 року, затвердженим 6 грудня 2005 року (за формою Н-5), ІНФОРМАЦІЯ_1 під час виконання трудових обов’язків гірничого майстра на дільниці № 19 шахти «…» ПАТ «…» унаслідок нещасного випадку на виробництві загинув ОСОБА_2; нещасний випадок стався у зв’язку з порушенням посадовими особами ПАТ «…», а також ОСОБА_2 вимог посадових інструкцій, системи управління охороною праці в ПАТ «…», статті 14 Закону України «Про охорону праці».

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції вважав, що моральна шкода, завдана ОСОБА_1 смертю її сина, підлягає відшкодуванню ПАТ «…» на підставі статті 1167, частини другої статті 1168 ЦК України.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд, виходив із того, що правовідносини щодо відшкодування моральної шкоди, завданої загибеллю працівника внаслідок нещасного випадку на виробництві, членам його сім’ї регулюються Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), а тому моральну шкоду, завдану ОСОБА_1 смертю сина, повинен відшкодовувати Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 15 січня 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив, скасував рішення апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції.

Суд касаційної інстанції виходив із того, що моральна шкода, завдана позивачеві смертю сина, повинна бути відшкодована роботодавцем останнього на підставі статей 1167, 1168 ЦК України, оскільки Законом України «Про загальнообов’язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» не передбачено відшкодування моральної шкоди членам сім’ї працівника, завданої його загибеллю в наслідок нещасного випадку на виробництві.

Заявник зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду аналогічних справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог, установлених фактичних обставин справ і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків.

Так, у справі № 6-21377св07 касаційний суд виходив із того, що підприємство як роботодавець не несе відповідальності перед членами сім`ї працівника за моральну шкоду з підстав, передбачених главою 82 ЦК України, а саме статей 1167, 1168 ЦК України, оскільки ці норми регулюють правовідносини, що виникають із заподіяння позадоговірної шкоди.

Аналогічного висновку дійшов суд касаційної інстанції у справі № 6-15141св07.

Отже, доводи заяви та надані на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права рішення судів касаційної інстанції свідчать про наявність неоднакового застосування судами статей 1167, 1168 ЦК України.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, які призвели до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Таким чином, указана норма встановлює загальне правило, відповідно до якого відповідальність за заподіяння моральної шкоди настає за наявності загальної підстави — наявності моральної (немайнової) шкоди, а також за наявності всіх основних умов відповідальності, а саме: неправомірної поведінки, причинного зв’язку та вини заподіювача.

Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім’єю (частина друга статті 1168 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» дія цього Закону поширюється на осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від їх форм власності та господарювання, у фізичних осіб, на осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та громадян — суб’єктів підприємницької діяльності.

Виплата Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України грошових сум на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю застрахованої особи внаслідок нещасного випадку на виробництві, членам її сім’ї зазначеним Законом не передбачена.

Отже, Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» не регулює правовідносини щодо відшкодування моральної шкоди, завданої загибеллю працівника внаслідок нещасного випадку на виробництві, членам його сім’ї. Такі відносини регулюються статтею 1167, частиною другою статті 1168 ЦК України, оскільки моральна шкода матері загиблого заподіяна за умови, що в трудових відносинах із відповідачем знаходився її син, а для неї таке заподіяння є позадоговірним правовідношенням.

Таким чином, суд касаційної інстанції у справі, яка переглядається, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, обґрунтовано виходив із того, що моральна шкода, завдана позивачеві смертю її сина, підлягає відшкодуванню роботодавцем останнього на підставі статей 1167, 1168 ЦК України.

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що суд касаційної інстанції, ухвалюючи судове рішення у справі, яка переглядається, правильно застосував норми матеріального права — статті 1167, 1168 ЦК України, тому передбачені пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України підстави для перегляду судового рішення відсутні.

Відповідно до статті 360-5 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись статтями 355, 360-3, 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила:

У задоволенні заяви ПАТ «…» про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 січня 2014 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.