Відповідно до вимог ст. 153 Кодексу Законів про працю України (далі — КЗпП України) забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Під умовами праці розуміється сукупність факторів виробничого середовища, що впливають на здоров’я і працездатність людини в процесі праці. При цьому шкідливими виробничими факторами є фактори, вплив яких на працівника за певних умов призводить до захворювання або зниження працездатності.
Чинними законодавчими актами передбачено пільги та компенсації за роботу у важких і шкідливих умовах праці. Однією із видів компенсації за роботу в зазначених умовах є доплата до тарифної ставки (посадового окладу).
Відповідно до ст. 100 КЗпП України, підвищена оплата праці встановлюється на:
- важких роботах;
- роботах зі шкідливими й небезпечними умовами праці;
- роботах з особливими природними, географічними та геологічними умовами й умовами підвищеного ризику для здоров’я.
Перелік цих робіт визначається КМУ.
Право на встановлення доплати за несприятливі умови праці виникає в працівника за виконання відповідних видів робіт, на яких визнано важкі та шкідливі чи особливо важкі й особливо шкідливі умови праці згідно з атестацією робочого місця.
Зокрема, розміри доплат залежно від фактичного стану умов праці встановлюються керівниками об’єднань, підприємств і установ за узгодженням із профспілковим комітетом (представником трудового колективу) відповідно до результатів атестації робочих місць за умовами праці по шкалі, передбаченій пп. 1.6 Типового положення про оцінку умов праці на робочих місцях та порядку застосування галузевих переліків робіт, на яких можуть встановлюватися доплати робітникам за умови праці, затвердженого постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 03.10.1986 р. № 387/22-78.
Пільги та компенсації встановлюються за результатами атестації робочих місць за умовами праці пропорційно фактично відпрацьованому часу в несприятливих умовах праці, тобто за фактичний час зайнятості працівників на робочому місці зі шкідливими умовами праці. Зокрема, до робочого часу включається підготовчо-заключний час, оперативний час і час обслуговування робочого місця, тобто весь час працівника на робочому місці.
До фактично відпрацьованого часу, на який нараховується доплата, не включається:
- час усіх видів відпусток;
- час, протягом якого працівник хворів;
- час виконання державних і громадських обов’язків;
- час простоїв, якщо вони офіційно оформлені згідно з законодавством;
- час, коли з виробничих потреб працівника було переведено за наказом керівника на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором;
- час обідньої перерви, якщо працівник згідно з Правилами внутрішнього трудового розпорядку має можливість використати його на свій розсуд.