ДЕРЖАВНА СЛУЖБА ГІРНИЧОГО НАГЛЯДУ ТА ПРОМИСЛОВОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

ЛИСТ

від 22 лютого 2013 р. № 1852/0/5.2-9.1-9/6/13

Про надання роз’яснень [щодо складання актів за формами Н-5 і Н-1 російською мовою]

Державна служба гірничого нагляду та промислової безпеки України розглянула Ваш лист … про надання роз’яснень щодо складання актів за формами Н-5 і Н-1 російською мовою та повідомляє.

Основи державної мовної політики визначаються Конституцією України, а порядок застосування мов в Україні — виключно Законом України «Про засади державної мовної політики» (далі — Закон).

Відповідно до статті 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.

Статтею 1 Закону визначено терміни, які вживаються у такому значенні:

• державна мова — закріплена законодавством мова, вживання якої обов’язкове в органах державного управління та діловодства, установах та організаціях, на підприємствах, у державних закладах освіти, науки, культури, у сферах зв’язку та інформатики тощо;

• регіональна мова або мова меншини — мова, яка традиційно використовується в межах певної території держави громадянами цієї держави, які складають групу, що за своєю чисельністю менша, ніж решта населення цієї держави, та/ або відрізняється від офіційної мови (мов) цієї держави.

Відповідно до частини 1 статті 6 Закону державною мовою України є українська мова.

Частиною 2 статті 6 Закону визначено, що українська мова як державна мова обов’язково застосовується на всій території України при здійсненні повноважень органами законодавчої, виконавчої та судової влади, у міжнародних договорах, у навчальному процесі в навчальних закладах в межах і порядку, що визначаються цим Законом. Держава сприяє використанню державної мови в засобах масової інформації, науці, культурі, інших сферах суспільного життя.

У частині 3 статті 6 Закону зазначено, що обов’язковість застосування державної мови чи сприяння її використанню у тій чи інший сфері суспільного життя не повинні тлумачитися як заперечення або применшення права на користування регіональними мовами або мовами меншин у відповідній сфері та на територіях поширення.

Відповідно до підпункту 6 статті 7 Закону регіональна мова або мова меншини (мови), що відповідає умовам частини третьої цієї статті, використовується на відповідній території України в роботі місцевих органів державної влади, органів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, застосовується і вивчається в державних і комунальних навчальних закладах, а також використовується в інших сферах суспільного життя в межах і порядку, що визначаються цим Законом.

У частині 7 статті 7 Закону зазначено, що у межах території, на якій поширена регіональна мова або мова меншини, що відповідає умовам частини третьої цієї статті, здійснення заходів щодо розвитку, використання і захисту регіональної мови або мови меншини, передбачених цим Законом, є обов’язковим для місцевих органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, установ, організацій, підприємств, їх посадових і службових осіб, а також громадян — суб’єктів підприємницької діяльності та фізичних осіб.

Стаття 10 Закону регламентує, що акти вищих органів державної влади приймаються державною мовою і офіційно публікуються державною, російською та іншими регіональними мовами або мовами меншин.

Частиною 1 статті 11 Закону визначено, що основною мовою роботи, діловодства і документації органів державної влади та органів місцевого самоврядування є державна мова. У межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам частини третьої статті 8 цього Закону, в роботі, діловодстві і документації місцевих органів державної влади і органів місцевого самоврядування може використовуватися регіональна мова (мови). У листуванні цих органів з органами державної влади вищого рівня дозволяється застосовувати цю регіональну мову (мови).

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2011 № 1242 затверджено Типову інструкцію з діловодства у центральних органах виконавчої влади, Раді Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади (далі — Типова інструкція).

Типова інструкція встановлює загальні положення щодо функціонування структурних підрозділів з діловодства у центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади (далі — установи), вимоги до документування управлінської інформації та організації роботи з документами в установах незалежно від способу фіксації та відтворення інформації, яка міститься в документах, включаючи їх підготовку, реєстрацію, облік і контроль за виконанням.

Пунктом 17 Типової інструкції визначено, що установи здійснюють діловодство державною мовою. Документи складаються державною мовою, крім випадків, передбачених законодавством про мови в Україні.

Документи, які надсилаються іноземним адресатам, оформлюються українською мовою або мовою держави-адресата, або однією з мов міжнародного спілкування.

Також Порядком проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2011 № 1232, регламентовано вимоги щодо складання акта проведення розслідування за формою Н-5 та акта про нещасний випадок, пов’язаний з виробництвом, за формою Н-1.

Постанови і розпорядження, які Кабінет Міністрів України видає в межах своєї компетенції, є обов’язковими до виконання, що визначено статтею 117 Конституції України.

Окреслюючи зазначене, державною мовою в Україні є українська мова, яка обов’язково застосовується на всій території України при здійсненні повноважень органами законодавчої, виконавчої та судової влади, і акти за формами Н-5 і Н-1 складаються державною мовою.

В свою чергу регіональна мова застосовується у межах і порядку, що визначаються Законом України «Про державну мовну політику», а обов’язковість застосування державної мови не повинні тлумачитись як заперечення або применшення права на користування регіональними мовами.

У разі необхідності при роботі з офіційними документами забезпечується відповідний переклад на регіональну мову або мову меншини, що відповідає умовам частини третьої статті 7 Закону.