ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
КОЛЕГІЯ СУДДІВ СУДОВОЇ ПАЛАТИ У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ

УХВАЛА

від 28 лютого 2007 р.

Про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди

(Витяг)

У листопаді 2003 р. Т., звернувшись до суду з позовом до ВАТ «Фітофарм» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, зазначала, що з 29 березня 1982 р. до 11 листопада 2003 р. працювала у відповідача майстром цеху готових лікарських засобів.

Зазначала також, що наказом від 11 листопада 2003 р. її було звільнено з роботи на підставі п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП у зв’язку з невідповідністю займаній посаді.

Вважаючи звільнення незаконним, просила поновити її на роботі, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та відшкодувати 2000 грн. моральної шкоди.

Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 29 квітня 2004 р., залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 5 серпня 2004 р., у задоволенні позову відмовлено.

У поданій касаційній скарзі Т. просить зазначені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд, відмовляючи в задоволенні позову Т., керувався тим, що вона не має освіти фармацевта, яка необхідна для зайняття посади майстра цеху готових лікарських засобів у зв’язку із затвердженням Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами (наказ Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерства охорони здоров’я України від 12 січня 2001 р. № 3/8, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26 січня 2001 р. за № 80/5271).

Проте з таким висновком суду погодитись не можна.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірвано у випадку виявлення невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі, внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров’я, які перешкоджають продовженню цієї роботи, а так само в разі скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов’язків вимагає доступу до державної таємниці.

Судом установлено, що позивачка згідно з дипломом про закінчення Українського заочного політехнічного інституту має кваліфікацію інженера хіміка-технолога органічного та нафтохімічного синтезу. У відповідача працювала з березня 1982 р., а майстром цеху готових лікарських засобів — з 1989 р. до 11 листопада 2003 р., тобто по день звільнення.

Пленум Верховного Суду України в п. 21 постанови «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 р. № 9 роз’яснив, що не можна визнати законним звільнення за п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП лише з мотивів відсутності спеціальної освіти (диплома), якщо відповідно до чинного законодавства наявність її не є обов’язковою умовою виконання роботи, обумовленого трудовим договором. Висновки атестаційної комісії щодо кваліфікації працівника підлягають оцінці у сукупності з іншими доказами у справі.

Суд, порушивши вимоги ст. 213 ЦПК та зазначене роз’яснення Пленуму Верховного Суду України, формально розглянув справу і не з’ясував, чи обов’язкова позивачці для виконання обумовлених трудовим договором обов’язків майстра готової продукції освіта саме фармацевта, а не хіміка-технолога, чи належним чином вона виконує обов’язки відповідно до укладеного з нею трудового договору.

Крім того, суд залишив поза увагою, що звільнення на підставах, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП, можливо лише у разі невиконання робітником роботи внаслідок недостатньої кваліфікації.

На порушення вимог ст. 213 ЦПК суд належним чином не виконав вимоги ч. 2 ст. 40 КЗпП щодо перевірки можливості переводу позивачки на іншу роботу, оскільки вакантні посади у відповідача на час звільнення були, однак вони взагалі не пропонувалися Т.

Апеляційний суд, залишаючи рішення районного суду без змін, не звернув уваги на зазначені недоліки.

Оскільки порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, постановлені судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 336 ЦПК, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу Т. задовольнила. Рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 29 квітня 2004 р. та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 5 серпня 2004 р. скасувала, а справу передала на новий розгляд до суду першої інстанції.

____________