МІНІСТЕРСТВО ПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ЛИСТ

від 3 березня 2008 р. № 42/13/133-08

Про особливості застосування окремих норм трудового законодавства

У Департаменті з питань державного регулювання заробітної плати та умов праці розглянуто Ваше звернення і повідомляється.

1. За статтею 19 Закону України «Про відпустки» жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, одинокій матері, батьку, якай виховує дитину без матері (у чому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла дитину під опіку, надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 7 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).

Оскільки в 2005–2006 роках у жінки була одна дитина, права на додаткову відпустку відповідно до вищезазначеної статті за зазначені роки вона не має.

2. Статтею 21 КЗпП України передбачено, що працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про відпустки» право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.

Це право забезпечується гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом.

Жінка, яка має двох або більше дітей віком до 15 років і яка уклала трудовий договір на роботу за сумісництвом, перебуває у трудових відносинах з підприємством, установою, організацією, фізичною особою і тому має право на щорічну додаткову оплачувану відпустку, передбачену статтею 19 Закону України «Про відпустки» і на роботі за сумісництвом.

Це узгоджується також із статтею 56 КЗпП, оскільки робота за сумісництвом є одним з різновидів роботи на умовах неповного робочого часу. Частиною третьою цієї статті при роботі на умовах неповного робочого часу гарантовано недопущення будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників.

3. Статтею 19 Закону України «Про відпустки» передбачено надання щорічно додаткової оплачуваної відпустки тривалістю 7 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів батьку, який виховує дитину без матері (у тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі).

4. Статтею 24 Закону України «Про відпустки» передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Якщо працівник з якихось причин не скористався своїм правом на таку відпустку в році досягнення дитиною певного віку або ж за кілька попередніх років, він має право використати їх (в тому числі всі разом), а в разі звільнення, незалежно від підстав, йому має бути виплачено компенсацію за всі не використані дні відпусток. Чинним законодавством не передбачено терміну давності, після якого втрачається право на додаткову відпустку працівникам, які мають дітей.

5. При розгляді питання щодо надання щорічної відпустки слід мати на увазі, що крім прав (в тому числі і права на відпустку), гарантованих Конституцією України, статтею 68 останньої передбачений обов’язок громадян додержуватись Конституції України та законів України.

Згідно зі статтею 12 Конвенції МОП № 132 «Про оплачувані відпустки», ратифікованої Верховною Радою України у травні 2001 року, угоди про відмову від права на мінімальну щорічну оплачувану відпустку або про невикористання такої відпустки із заміною її компенсацією чи іншим чином, відповідно до національних умов, визнаються недійсними або забороняються.

Враховуючи те, що норми ратифікованої в установленому порядку Конвенції є безумовними для виконання в Україні, працівник не може відмовитись від щорічної відпустки мінімальної тривалості чи не використати її у терміни, визначені законодавством України.

Згідно зі статтею 10 Закону України «Про відпустки» черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку.

Конкретний період падання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов’язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.

Законодавством конкретно не встановлено форми повідомлення про дату початку щорічної відпустки: це може бути як ознайомлення працівника з наказом роботодавця, про надання відпустки, так і його резолюція на заяві працівника про надання щорічної відпустки із зазначенням конкретної дати її початку та тривалості.

Отже, у разі дотримання вищезазначених умов під час надання відпустки будь-які трудові права працівника не порушуються.