МІНІСТЕРСТВО ПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ЛИСТ

від 3 березня 2011 р. № 162/13/84-11

Щодо умов оплати праці працівників закладів освіти, охорони здоров’я та установ соціального захисту населення

(Витяг)

1. Згідно з абзацом 8 підпункту 2.4.5 Умов оплати праці працівників закладів охорони здоров’я та установ соціального захисту населення (далі — Умови), затверджених спільним наказом Міністерства праці та соціальної політики України та Міністерства охорони здоров’я від 05.10.2005 р. № 308/519, посадові оклади (тарифні ставки) працівників установ соціального захисту населення, які безпосередньо обслуговують осіб із значно зниженою рухомою активністю та ліжкових хворих, підвищуються на 20 відсотків.

На підставі постанови Кабінету Міністрів України від 29.09.2010 р. № 875 окремим категоріям медичних працівників (а саме: лікарям, фахівцям з базовою та неповною вищою медичною освітою і молодшим медичним сестрам), які працюють у будинках-інтернатах для громадян похилого віку та інвалідів, геріатричних пансіонатах, пансіонатах для ветеранів війни і праці, психоневрологічних інтернатах та дитячих будинках-інтернатах і безпосередньо обслуговують осіб із значно зниженою рухомою активністю та ліжкових хворих, установлюється надбавка за особливі умови роботи у розмірі 15 відсотків.

Ця надбавка установлюється до посадового окладу з урахуванням підвищень, передбачених вищезазначеними Умовами.

Таким чином, якщо лікар, медична сестра та молодша медична сестра працюють у зазначених установах та безпосередньо обслуговують осіб із значно зниженою рухомою активністю та ліжкових хворих, їх посадовий оклад спочатку підвищується на 20 відсотків (абз. 8 п. 2.4.5 Умов) і на знову утворений оклад нараховується надбавка за особливі умови роботи у розмірі 15 відсотків (постанова Кабінету Міністрів України від 29.09.2010 р. № 875).

2. Відповідно до статті 57 Закону України «Про освіту» держава гарантує педагогічним і науково-педагогічним працівникам виплату надбавок за вислугу років щомісячно у відсотках до посадового окладу (ставки заробітної плати) залежно від стажу педагогічної роботи.

<…>

Особи, які займаються професійно-викладацькою роботою у вищому навчальному закладі IV рівня акредитації, займаючи посади професора, доцента, старшого викладача тощо, мають статус науково-педагогічних працівників відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14 червня 2000 р. № 963 «Про затвердження переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників» (із змінами і доповненнями).

Працівникам, зазначеним у наведеній постанові, виплачується надбавка за вислугу років до посадового окладу (ставки заробітної плати) за постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня  2001 р. № 78 (зі змінами), залежно від наявності стажу педагогічної роботи відповідно до статті 57 Закону України «Про освіту». Порядком виплати надбавок за вислугу років педагогічним та науково-педагогічним працівникам навчальних закладів і установ освіти, затвердженим цією постановою, не передбачено обмежень у нарахуванні надбавки за вислугу років науково-педагогічним працівникам навчальних закладів і установ освіти, які працюють за сумісництвом.

Що стосується надбавки за стаж наукової, науково-технічної, науково-організаційної та науково-педагогічної роботи, то у відповідності з частиною другою статті 23 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» порядок її виплати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 2004 р. № 494, поширюється на наукових працівників та професіоналів, які професійно займаються науковою діяльністю в державних наукових установах, організаціях та державних вищих навчальних закладах III–IV рівня акредитації.

3. Відповідно до пункту 2 статті 8 Закону України «Про відпустки» працівникам з ненормованим робочим днем надається щорічна додаткова відпустка тривалістю до 7 календарних днів згідно із списками посад, робіт та професій, визначених колективним договором, угодою.

Конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки за ненормований робочий день встановлюється колективним договором по кожному виду робіт, професій та посад чи трудовим договором залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах.

Список професій, посад працівників з ненормованим робочим днем з зазначенням конкретної тривалості відпустки у межах її семиденної тривалості, тобто від 1 до 7 днів включно, затверджується на підприємстві як додаток до колективного договору.

Щорічна додаткова відпустка за ненормований робочий день надається пропорційно часу, відпрацьованому на роботі, посаді, що дають право на цю відпустку.

<…>

Ненормований робочий день — це особливий режим робочого часу, який встановлюється для певної категорії працівників у разі неможливості нормування часу трудового процесу. У разі потреби ця категорія працівників виконує роботу понад нормальну тривалість робочого часу (ця робота не вважається надурочною). Міра праці у даному випадку визначається не тільки тривалістю робочого часу, але також колом обов’язків і обсягом виконаних робіт (навантаженням).

У пункті 3 Рекомендацій зазначається, що додаткова відпустка працівникам з ненормованим робочим днем надається як компенсація за виконаний обсяг робіт, ступінь напруженості, складність і самостійність у роботі, необхідність періодичного виконання службових завдань понад встановлену тривалість робочого часу.

Таким чином, при визначенні тривалості додаткової відпустки працівникам з ненормованим робочим днем за особливий характер праці необхідно враховувати всі перелічені вище фактори.

На працівників, які працюють на умовах ненормованого робочого дня, поширюється встановлений на підприємстві, в установі, організації режим робочого часу. У зв’язку з цим роботодавець не має права систематично залучати працівників, які працюють за таким режимом, до роботи понад встановлену тривалість робочого часу.

Отже, однією з основних умов для встановлення працівнику ненормованого робочого дня є періодичне виконання роботи понад установлену тривалість робочого часу, тобто понад 40 годин на тиждень. Як компенсація за роботу на умовах ненормованого робочого дня йому надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю до 7 календарних днів.

Сумісництво визначається як виконання працівником, крім основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж чи на іншому підприємстві, установі, організації чи у громадянина по найму. Тобто працівник не може виконувати в один і той же час (наприклад, з 9-00 до 18-00) роботу як за основним місцем роботи, так і на місці роботи за сумісництвом.

Тому, у випадку, коли працівник після закінчення роботи за основною посадою відразу приступає до виконання роботи за сумісництвом в одній установі, тобто в нього немає можливості періодично виконувати роботу понад встановлену тривалість робочого часу, то не вбачається підстав для встановлення йому ненормованого робочого дня за основним місцем роботи. Відповідно він не має права і на отримання додаткової відпустки.

При наданні працівникам додаткової відпустки за ненормований робочий день слід мати на увазі, що ненормований робочий день не застосовується для працівників, зайнятих на роботі з неповним робочим днем (п. 2 вищезазначених Рекомендацій).

Тому працівник, який працює в установі на 0,5 ставки за сумісництвом, права на щорічну додаткову відпустку за ненормований робочий день не має.