МІНІСТЕРСТВО ПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ЛИСТ

від 20 січня 2005 р. № 18-23

Щодо оплати праці

Управління організації заробітної плати розглянуло лист з питань чинного законодавства і в межах компетенції повідомляє.

1. Відповідно до статті 64 Господарського кодексу України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Розроблення штатного розпису має здійснюватися на основі внутрішніх організаційно-нормативних документів (чинна структура і чисельність, положення з оплати праці) та з урахуванням вимог нормативно-правових актів, зокрема Класифікатора професій ДК 003-95 (назви посад і професій мають відповідати назвам у Класифікаторі).

Штатний розпис затверджується власником або уповноваженим ним органом на поточний рік.

Протягом року до штатного розпису може бути внесено зміни в разі введення (виведення) штатних одиниць, змін розміру посадових окладів, а також змін суттєвих умов праці (назв посад, розрядів, категорій тощо).

Зміни до штатного розпису вносяться на підставі наказу по підприємству, в якому повинні бути висвітлені причини внесення цих змін.

Умови, розмір оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України (стаття 8 Закону України «Про оплату праці»).

Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 року № 228 «Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ» пунктом 28 визначено, що типова форма штатного розпису установи затверджується Міністерством фінансів України. У разі потреби міністерства та інші центральні органи виконавчої влади за погодженням з Мінфіном можуть установлювати форму штатного розпису для відповідної галузі.

Чинним законодавством підприємствам госпрозрахункової сфери відповідно до статті 15 Закону України «Про оплату праці» надано право самостійно вирішувати питання оплати праці працівників шляхом встановлення в колективному договорі форм і систем оплати праці, розцінок, тарифних сіток, схем посадових окладів, умов запровадження та розмірів надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат з дотриманням при цьому норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевою (регіональними) угодами.

Отже, розмір оплати праці директора, виконавчого директора підприємства також визначається в колективному договорі підприємства.

У зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці — систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших — працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці (стаття 32 Кодексу законів про працю України).

Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.

2. Тимчасове замісництво — це виконання службових обов’язків за більш відповідальною посадою тимчасово відсутнього працівника, коли це пов’язане з виробничою необхідністю або з розпорядчими функціями, працівником, який працює на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Тимчасове замісництво за більш відповідальною посадою є одним із способів перевірки на практиці потенційних можливостей працівників для включення їх до резерву на висування. Йдеться про заміщення керівників усіх рівнів — підприємств, виробництв, цехів, відділів.

Порядок оформлення та оплати тимчасового замісництва регламентується роз’ясненням Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 29.12.65 р. № 30/39 «Про порядок оплати тимчасового заступництва», затверджене постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 29.12.65 № 820/39 (зі змінами і доповненнями, внесеними постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 11.12.86 р. № 521/30-18).

Зазначені нормативні акти законодавства СРСР діють на території України відповідно до Постанови Верховної Ради України від 12.09.91 р. № 1545-XII «Про порядок тимчасової дії на території України деяких актів законодавства Союзу РСР».

Відповідно до частини першої статті 33 Кодексу законів про працю України тимчасове переведення працівника на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, допускається лише за його згодою. Тимчасове виконання обов’язків за посадою відсутнього працівника покладається на іншого працівника наказом (розпорядженням) по підприємству.

Працівник, який заміщує тимчасово відсутнього працівника, на період замісництва звільняється від виконання обов’язків, обумовлених трудовим договором за основним місцем роботи, і йому виплачується різниця між його фактичним посадовим окладом і посадовим окладом працівника, якого він заміщує.

Штатним заступникам, помічникам відсутніх працівників (у разі відсутності посади заступника) різниця в окладах не виплачується. Головний інженер підприємства, установи, організації за час тимчасового замісництва відсутнього керівника права на одержання різниці в окладах також не має.

Поряд з цим, як зазначено вище, чинним законодавством госпрозрахунковим підприємствам надано право самостійно вирішувати питання оплати праці працівників. Колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги (стаття 7 Закону України «Про колективні договори і угоди»), а саме: в межах фінансових можливостей передбачати виплату різниці в окладах штатним замісникам на період виконання обов’язків тимчасово відсутнього керівника.

3. Відповідно до статті 105 Кодексу законів про працю України працівникам, які виконують на тому ж підприємстві, в установі, організації поряд зі своєю основною роботою, обумовленою трудовим договором, додаткову роботу за іншою професією (посадою) або обов’язки тимчасово відсутнього працівника без звільнення від своєї основної роботи, провадиться доплата за суміщення професій (посад) або виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника.

Виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника без звільнення працівника від своєї основної роботи — це заміна працівника, відсутнього через хворобу, відпустку, відрядження та інших причин, коли відповідно до чинного законодавства за ним зберігається місце роботи (посада).

Розмір доплати за виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника підприємство встановлює в колективному договорі самостійно з дотриманням норм, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (регіональними) угодами (ст. 105 КЗпП України).

Відповідно до Генеральної угоди доплата одному працівнику за виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника встановлюється у розмірі до 100 відсотків тарифної ставки (окладу, посадового окладу) відсутнього працівника.

Умови оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери регламентується постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2001 р. № 134. Цією постановою установлена доплата працівникам у розмірі до 50 відсотків посадового окладу за виконання обов’язків тимчасово відсутніх працівників.