Роботодавець має право змінювати істотні умови праці, зокрема, встановлювати неповний робочий час, однак працівник не зобов’язаний погоджуватися на такі зміни.

У статті 56 Кодексу законів про працю визначено, що за згодою між роботодавцем і працівником може встановлюватися режим неповного робочого часу в різні періоди: під час прийняття на роботу та згодом (у процесі трудової діяльності).

Відповідно до законодавства, роботодавець може запровадити неповний робочий час у разі змін в організації виробництва й праці, без зміни посади чи кваліфікації працівника, за власною ініціативою.

Переведення працівника на неповний робочий час є зміною істотних умов праці. В мирний час про таку зміну роботодавець зобов’язаний попередити працівника не пізніше, ніж за 2 місяці, а під час дії воєнного стану — до запровадження нових умов.

Якщо працівник не погоджується працювати в таких умовах, то трудовий договір може бути припинений, і звільнення відбувається за пунктом 6 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю. В такому випадку роботодавець має виплатити працівнику вихідну допомогу в розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Вас може зацікавити
	Книга обліку наказів з персоналу Книга обліку наказів з персоналу розроблена з урахуванням рекомендацій Міністерства праці та соціальної політики України і практичної діяльності кадрових служб. Містить 5 граф і зазвичай застосовується на підприємствах, оскільки є достатньою для збереження усієї необхідної інформації, з рекомендаціями щодо ведення і заповнення. Придбати видання