Чи можна вважати зарплату комерційною таємницею? Чи мають працівники право обговорювати свої доходи з колегами? Чи може роботодавець покарати за таку розмову? У матеріалі експерт пояснює, що насправді говорить українське законодавство про конфіденційність зарплат, межі повноважень роботодавця та випадки можливої дискримінації в оплаті праці.
Життєва ситуація
Я розповів колезі біля кулера, скільки заробляю. Керівник дізнався і погрожує звільненням. Чи це законно і як мені захиститися? Чи маю я законне право прямо запитати колегу про його зарплату? А він — відповісти мені?
Якщо я дізнаюся, що мій колега на аналогічній посаді, з такими ж обов’язками заробляє на 30% більше (особливо якщо ми різної статі), чи можу я апелювати до закону про дискримінацію? Чи це просто «хто як домовився»?
Чи є зарплата комерційною таємницею?
Передусім варто звернутися до правової природи інформації.
Відповідно до ст. 21 Закону України «Про інформацію», конфіденційною є інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою.
Комерційна таємниця, згідно зі ст. 505 Цивільного кодексу України, — це інформація, яка має комерційну цінність, не є загальновідомою та захищається власником шляхом відповідних заходів конфіденційності.
Водночас закон прямо визначає винятки. Постанова Кабінету Міністрів України від 09.08.1993 р. № 611 встановлює, що відомості про чисельність і склад працівників, а також їхню заробітну плату загалом і за професіями та посадами не можуть бути віднесені до комерційної таємниці. Тобто роботодавець не має права надавати таким даним статус комерційної інформації.
Юридична ремарка. Постанова КМУ «Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці» від 09.08.1993 р. № 611 є підзаконним актом, і частина юристів звертає увагу, що відповідно до логіки ст. 505 ЦКУ перелік таких винятків мав би визначатися окремим законом, якого наразі немає. Водночас на практиці постанова залишається чинною та застосовується судами і Держпраці як норма прямої дії.
Попри це, деякі роботодавці намагаються обмежити доступ до інформації про оплату через внутрішні документи: накази, правила трудового розпорядку, договори. Але такі обмеження суперечать закону і юридичної сили не мають.
Вас можуть звільнити за це?
Коротка відповідь — ні.
Підстави для розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця чітко перелічені у статтях 40 і 41 КЗпП України. «Розповів колезі про свою зарплату» серед них немає. Тому погрози звільненням у такій ситуації є, м’яко кажучи, необґрунтованими.
Якщо роботодавець усе ж звільнить працівника, формально посилаючись на іншу підставу, таке звільнення можна оскаржити в суді. У разі визнання його незаконним працівника можуть поновити на роботі з виплатою середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Практична порада. Якщо вам погрожують або чинять тиск, фіксуйте все можливе: скріншоти повідомлень, електронні листи, показання свідків. Це ваша доказова база.
А чи можна запитати колегу про його зарплату?
Так, запитати можна, ви не порушуєте закон. Водночас колега не зобов’язаний відповідати: розкривати розмір своєї заробітної плати — це його право, а не обов’язок. Якщо він вирішить поділитися цією інформацією, жодних правових наслідків для нього також не виникає.
Інша ситуація — якщо ви за посадою маєте доступ до зарплатних відомостей інших працівників (наприклад, працюєте в бухгалтерії або HR) і підписали угоду про нерозголошення. У такому випадку йдеться вже про службову інформацію з обмеженим доступом, і її розголошення може мати юридичні наслідки. Але це не стосується обговорення власної заробітної плати між працівниками.
Якщо колега заробляє на 30% більше — це дискримінація?
Відповідь залежить від причин різниці в оплаті.
Якщо відмінність у зарплаті пов’язана зі статтю працівника, це може бути підставою для скарги. Стаття 21 КЗпП забороняє будь-яку дискримінацію у сфері праці, зокрема за ознакою статі. Крім того, стаття 17 Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» прямо зобов’язує роботодавця здійснювати рівну оплату праці жінок і чоловіків за однакової кваліфікації та рівнозначних умов праці. Тобто якщо працівники виконують ті самі функції, мають схожий досвід, але отримують різні суми — це вже не «хто як домовився», а порушення закону.
Водночас є важливий нюанс. Якщо роботодавець доведе, що різниця в оплаті обумовлена об’єктивними факторами — більшим досвідом, ширшим функціоналом або кращими результатами роботи — така різниця може вважатися обґрунтованою. У подібних випадках важливо аналізувати, чи справді посади є рівнозначними: назва, обов’язки, рівень відповідальності, досвід роботи та кваліфікаційні вимоги.
У разі ознак дискримінації працівник має право звернутися до суду, Уповноваженого Верховної Ради з прав людини або Державної служби України з питань праці.
Держсектор і приватні компанії: чи є різниця?
Так, і доволі суттєва.
У державному секторі заробітні плати чиновників і держслужбовців здебільшого є публічною інформацією. Вони відображаються у штатних розписах, реєстрах, деклараціях та інших відкритих документах. Тому питання «таємності» там, як правило, не виникає.
У приватних компаніях ситуація інша: культура непублічності щодо зарплат більш поширена. Однак важливо розуміти — це радше практика, ніж вимога закону. Жодних прямих законних підстав забороняти обговорення власної зарплати між працівниками не існує. Різниця лише в тому, що у держсекторі прозорість є обов’язком, а в приватному — правом, яке закон гарантує, але яке часто доводиться відстоювати.
Коротко підсумуємо:
Розмір вашої зарплати — це ваша особиста інформація. Ви самі вирішуєте, чи ділитися нею.
Будь-яка заборона від роботодавця на обговорення власної зарплати суперечить закону і не має юридичної сили.
Звільнення за таку розмову є незаконним — у КЗпП немає відповідної підстави, і таке рішення можна оскаржити в суді.
Різниця в оплаті праці за ознакою статі може бути ознакою дискримінації та суперечить ст. 21 КЗпП і ст. 17 Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків».
У разі конфліктів варто зберігати докази: договір, розрахункові листки, листування чи інші підтвердження умов роботи.
Вас може зацікавити
Журнал реєстрації перевірок
Журнал реєстрації перевірок розроблений із урахуванням затвердженої форми (наказ Державного комітету України з питань розвитку підприємництва від 10 серпня 1998 року № 18). Хоч ведення Журналу реєстрації перевірок є добровільним, його наявність на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи — підприємця спростить початок проведення перевірки чи інспекційного відвідування та полегшить знайомство з представниками контролюючих органів.