Працівник під час щорічної відпустки потрапив на лікарняний. Коли оформляти наказ на перенесення відпустки: під час «лікарняного» чи за фактом виходу на роботу?

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 80 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена у разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку.

Пунктом 1 частини другої статі 11 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 р. № 504/96-ВР (далі — Закон № 504) передбачено, що в разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку, щорічна відпустка повинна бути продовжена або перенесена на інший період.

У разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом. Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, то невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін переноситься на інший період (частина четверта ст. 11 Закону № 504).

Питання щодо оформлення продовження/перенесення відпустки має свою судову практику.

З огляду на судову практику, існує дві точки зору.

Правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 28.04.2020 р. у справі № 200/2166/19-а (провадження № К/9901/32578/19), вказує на необхідність звернення працівника з заявою про перенесення чи продовження відпустки у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю, видання відповідного наказу роботодавцем та ознайомлення працівника з таким наказом.

Своєю чергою постанова Верховного Суду від 13.10.2020 р. у справі № 712/9213/18 (провадження № 14-108цс20) вказує: продовження щорічної відпустки в разі тимчасової непрацездатності працівника, що настала під час відпустки, відбувається автоматично, є обов’язком роботодавця, для виконання якого йому достатньо отримати від працівника повідомлення про тимчасову непрацездатність, засвідчену у встановленому порядку (тобто про наявність листка непрацездатності), незалежно від того, чи подав працівник відповідну заяву.

Нижче наведемо тези з позиції Великої Палати Верховного Суду, зазначені у постанові Верховного Суду від 13.10.2020 р. у справі № 712/9213/18 (провадження № 14-108цс20).

Приписів щодо обов’язкового погодження продовження відпустки в разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому законом порядку, під час тривалості відпустки та звернення працівника з відповідною заявою до роботодавця у випадку саме «продовження» відпустки зазначені норми не містять.

Продовження відпустки не потребує спеціальних дій з боку працівника, тоді як перенесення вимагає згоди роботодавця та ініціативи працівника. Так само й коли працівник уже подав заяву про відпустку, то в разі вибору ним варіанта «продовження» відпустки немає необхідності подавати ще одну заяву, оскільки відпочинок поновлюється після перерви. Разом з цим у разі вибору варіанта «перенесення» відпустки працівник погоджує з роботодавцем новий час відпочинку і повинен написати заяву про таке бажання, а роботодавець — видати новий наказ.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що продовження щорічної відпустки в разі тимчасової непрацездатності працівника, що настала під час відпустки, відбувається автоматично, є обов’язком роботодавця, для виконання якого йому достатньо отримати від працівника повідомлення про тимчасову непрацездатність, засвідчену у встановленому порядку (тобто про наявність листа непрацездатності), незалежно від того, чи подав працівник відповідну заяву.

Відсутність заяви від працівника щодо продовження відпустки не може скасувати законодавчо встановлений обов’язок роботодавця продовжити відпустку на дні тимчасової непрацездатності, а тим більше не може бути вирішальною підставою для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення за прогул без поважних причин.

Аналізуючи вказані обставини, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що працівник, який належним чином повідомив роботодавця про волевиявлення щодо продовження відпустки на період, що йде безпосередньо за днем припинення тимчасової непрацездатності, про наявність листка непрацездатності чи надав останньому листок непрацездатності, скористався своїм правом щодо продовження щорічної відпустки.

У разі відсутності у роботодавця можливості продовжити відпустку він може скористатися правом відкликання працівника з відпустки, якщо для цього існують законодавчо встановлені підстави.

Щодо необхідності відступу від правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду України від 18.07.2018 р. у справі № 223/558/15-а (провадження № К/9901/8860/18) та від 28.04.2020 р. у справі № 200/2166/19-а (провадження № К/9901/32578/19), Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями: в обох постановах позивачі ставили питання про вирішення питання щодо продовження відпустки у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю. У постановах зроблено висновок, що при продовженні щорічної відпустки у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю найманий працівник зобов’язаний подати заяву про продовження відпустки та продовжувати перебувати у відпустці лише після надання згоди на це роботодавця. А така згода має бути виражена у відповідному наказі, який повинен бути доведений до відома найманого працівника.

Тобто суди звузили права найманого працівника і поклали на нього обов’язки у вигляді звернення до роботодавця про продовження відпустки з письмовою заявою та невиправдано розширили права роботодавця на обов’язкове погодження на продовження відпустки, що не відповідає як вимогам статті 80 КЗпП, так і вимогам статті 11 Закону № 504.

Такі обмеження прав найманого працівника та розширення прав роботодавця не ґрунтуються на вимогах закону, не є необхідними у демократичному суспільстві та порушують баланс інтересів сторін трудових правовідносин.

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що необхідно відступити від правової позиції, висловленої у наведених постановах щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, оскільки продовження щорічної відпустки у разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку під час відпустки, погодження із власником або уповноваженим ним органом не потребує.

Ці висновки про відступ стосуються і такої ж правової позиції, викладеної в інших судових рішеннях судів касаційної інстанції в подібних правовідносинах.

Отже, з врахуванням судової практики, роботодавець має продовжити відпустку «автоматично», а у разі бажання працівника (оформленого заявою), відпустка не продовжується, а переноситься на інший період.

Таким чином, якщо передбачається не продовження, а перенесення відпустки, варто отримати відповідну заяву та видати наказ до дня, коли мала закінчитися відпустка, інакше має відбутися «автоматичне» продовження відпустки.

Вас може зацікавити
	Книга обліку наказів з персоналу Книга обліку наказів з персоналу розроблена з урахуванням рекомендацій Міністерства праці та соціальної політики України і практичної діяльності кадрових служб. Містить 5 граф і зазвичай застосовується на підприємствах, оскільки є достатньою для збереження усієї необхідної інформації, з рекомендаціями щодо ведення і заповнення. Придбати видання

Вадим Будніков