Статтею 25 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 р. № 504/96-ВР (далі — Закон № 504) визначено категорії працівників та обставини, коли відпустка без збереження заробітної плати за бажанням працівника надається в обов’язковому порядку і роботодавець не може відмовити працівникові в оформленні такої відпустки. Тобто у деяких випадках відпустка без збереження заробітної плати може надаватися будь-якому працівникові у разі настання певної події (наприклад, народження дитини), а в деяких — лише певним категоріям працівників (наприклад, працівникам — особам з інвалідністю).

Період відпустки без збереження заробітної плати, прив’язаної до певної події, має збігатися із цією подією. Тривалість відпустки без збереження заробітної плати залежить від конкретної ситуації та категорії працівника, який бажає взяти таку відпустку. Працівник сам визначає тривалість відпустки без збереження заробітної плати. Максимальну кількість днів відпустки, які роботодавець зобов’язаний надати на вимогу працівника, встановлено законом.

Законодавством не передбачено, що працівник має використати відпустку без збереження заробітної плати всю й відразу. Вимоги щодо поділу відпустки на частини передбачено законодавством лише для щорічних відпусток (ст. 12 Закону № 504). Водночас законодавством не встановлено заборони ділити відпустку без збереження заробітної плати на частини.

Таким чином, відпустка без збереження заробітної плати, яка не прив’язана до конкретної події і тривалість якої розрахована виходячи з кількості календарних днів на рік (із поміткою «щорічно»), фактично може бути поділена на частини. Поділити відпустку можна так, щоб у цілому її тривалість не перевищувала максимальної тривалості, визначеної статтею 25 Закону № 504.

Пенсіонери за віком мають право на відпустку без збереження заробітної плати тривалістю до 30 календарних днів щорічно, яка надається за їх бажанням згідно з п. 6 ст. 25 Закону № 504. Ця відпустка надається в обов'язковому порядку, тобто роботодавець не може відмовити працівнику, якщо той відповідає цій категорії.

Ініціатором надання відпустки без збереження заробітної плати може бути виключно працівник. Роботодавець не може зменшувати тривалість відпустки без збереження заробітної плати, якщо працівник просить її надати у межах тривалості, визначеної законодавством.

Отже, роботодавець зобов’язаний надати працівникові відпустку без збереження заробітної плати, якщо одночасно дотримано дві умови:

• працівник належить до відповідної категорії працівників або наявна підстава для надання такої відпустки;
• працівник бажає оформити відпустку в межах установленого законом максимального терміну.

Щоб оформити відпустку без збереження заробітної плати на підставі статті 25 Закону № 504, працівник повинен подати заяву із зазначенням причин надання такої відпустки, дати її початку та тривалості. До заяви долучається документ (чи його копія), що посвідчує відповідний статус працівника або передбачені законом обставини, які є підставою для надання такої відпустки (наприклад, копія свідоцтва про народження дитини, копія пенсійного посвідчення тощо). Надання працівникові відпустки оформлюється наказом (розпорядженням) роботодавця.

Зразок наказу про надання працівникові відпустки без збереження заробітної плати як пенсіонеру за віком

 

Вас може зацікавити
	Журнал «КАДРОВИК.UA» Головний кадровий журнал України вже понад 20 років. Для організацій будь-яких форм власності від малих підприємств і ФОП до великих холдингових компаній. З додатковими сервісами для передплатників. А саме: Консультації по телефону та електронній пошті. Доступ до нормативно-правової бази. Зразки та шаблони документів у Word. Придбати видання