Кожен громадянин має право на працю та гарантії реалізації цих прав, що закріплено Конституцією України. Саме колективний договір є дієвим інструментом соціального захисту найманих працівників та стимулом дотримання роботодавцями вимог чинного законодавства про працю та інших питань соціальної політики.
Частиною 7 статті 65 Господарського кодексу України визначено, що на всіх підприємствах, які використовують найману працю, між власником або уповноваженим ним органом і трудовим колективом або уповноваженим ним органом повинен укладатися колективний договір, яким регулюються виробничі, трудові та соціальні відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про колективні договори і угоди» та статті 11 Кодексу законів про працю України колективний договір укладають на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають право юридичної особи. Метою укладення колективного договору є сприяння регулюванню трудових відносин та соціально-економічних інтересів працівників і власників.
Необхідність укладення колективного договору підтверджують деякі нормативно-правові акти, які зобов’язують регулювати трудові відносини локальним нормативно-правовим договором, зокрема щодо умов праці, заробітної плати тощо.
Згідно зі статтею 15 Закону України «Про оплату праці», форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами.
У разі, коли колективний договір на підприємстві не укладено, роботодавець зобов’язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності — з іншим уповноваженим на представництво органом.
Відповідно до статті 20 Закону України «Про охорону праці» передбачено регулювання охорони праці у колективному договорі, угоді, а саме:
забезпечення працівникам соціальних гарантій у галузі охорони праці на рівні, не нижчому за передбачений законодавством, їх обов’язки;
комплексні заходи щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, підвищення існуючого рівня охорони праці, запобігання випадкам виробничого травматизму, професійного захворювання, аваріям і пожежам;
визначення обсягів та джерел фінансування зазначених заходів.
Певні вимоги щодо конкретної тривалості додаткових відпусток за роботу зі шкідливими й важкими умовами та особливим характером праці, які необхідно визначити в колективному договорі, передбачено у статтях 7 та 8 Закону України «Про відпустки», а саме: тривалість, порядок надання відпусток, їх види.
Вас може зацікавити
Журнал «КАДРОВИК.UA»
Головний кадровий журнал України вже понад 20 років. Для організацій будь-яких форм власності від малих підприємств і ФОП до великих холдингових компаній. З додатковими сервісами для передплатників. А саме:
Ласкаво просимо
Реклама
Реклама