Встановлення обмежень або переваг при укладенні трудового договору на підставі певних персональних ознак шукачів роботи може розумітися як дискримінація, окрім випадків, передбачених законодавством.

Вимоги, зокрема, можуть стосуватися:

• наявності громадянства України (для посад державної служби);
• віку (для робіт із важкими та шкідливими умовами або робіт, що можуть зашкодити моральному розвитку неповнолітніх);
• статі (наприклад, для робіт із важкими та шкідливими умовами праці);
• рівня освіти (наприклад, медичним працівником може бути особа з відповідною освітою);
• стажу (наприклад, допускається вимога мінімального стажу роботи за спеціальністю для обіймання посади);
• стану здоров’я (наприклад, до роботи на судні допускаються особи, визнані придатними для цього за станом здоров’я);
• судимості чи заборони обіймати певні посади (наприклад, особи, які мають судимість за корисливий злочин, не можуть обіймати керівні посади та посади, пов’язані з матеріальною відповідальністю тощо).

В усіх інших випадках відмову в прийнятті на роботу слід вважати такою, що суперечить трудовому законодавству.

Вимоги щодо віку, рівня освіти, стану здоров’я працівника можуть встановлюватися законодавством України, відповідно до вимог статті 22 Кодексу законів про працю України. Це означає, що роботодавець не може ставити вищі вимоги щодо наявності освіти, ніж це передбачено відповідними кваліфікаційними довідниками.

Роботодавець має право відмовити претенденту, якому за медичним висновком така робота протипоказана за станом здоров’я. Також він може запроваджувати обмеження щодо спільної роботи на одному підприємстві осіб, які є близькими родичами, у випадках, зазначених у статті 25¹ КЗпП.