Міністерство економіки України у листі від 30.09.2024 р. № 4701-05/71262-09 надало роз’яснення щодо деяких питань законодавства з питань праці.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 р. № 504/96-ВР (далі — Закон № 504) тривалість відпусток визначається Законом № 504, іншими законами та нормативно-правовими актами України, а також трудовим та/або колективним договором і незалежно від режимів та графіків роботи розраховується в календарних днях.

Згідно з частиною першою статті 6 Закону № 504 щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Кількість днів щорічної основної відпустки працівника має розраховуватися виходячи з фактичної належної йому тривалості такої відпустки, яка визначається пропорційно відпрацьованому ним часу.

Загального нормативно-правового акта, який би визначав порядок розрахунку кількості днів щорічної відпустки, немає.

Необхідно зауважити, що відповідно до пунктів 1 та 4 частини першої статті 9 Закону № 504 до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 6 Закону № 504), зараховуються:

• час фактичної роботи (в тому числі на умовах неповного робочого часу) протягом робочого року, за який надається відпустка;
• час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому не виплачувалася заробітна плата у порядку, визначеному, зокрема, статтею 26 Закону № 504.

Водночас Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впорядкування надання та використання відпусток, а також інших питань» від 22.11.2023 р. № 3494-IX (далі — Закон № 3494), який набрав чинності 24.12.2023, внесено зміни, зокрема, до Закону № 504, якими доповнено статтю 26 Закону № 504 частиною четвертою, відповідно до якої час перебування у відпустках, зазначених у частинах першій і третій цієї статті, не зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 9 Закону № 504.

Разом з тим, згідно з частиною третьою статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 р. № 2136-IX (далі — Закон № 2136) (в редакції Закону № 3494) протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першою статті 26 Закону № 504, без зарахування часу перебування у такій відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 9 Закону № 504.

Таким чином, періоди перебування у відпустці, передбаченій статтею 26 Закону № 504 та частиною третьою статті 12 Закону № 2136 до дня набрання чинності Законом № 3494, зараховуються до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, а після цієї дати — ні.

Тобто, з дня набрання чинності Законом № 3494, час перебування у відпустках без збереження заробітної плати, наданих згідно зі статтею 26 Закону № 504 та частиною третьою статті 12 Закону № 2136, не зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку.

З огляду на викладене, вважаємо, що якщо в поточному році працівнику надано щорічну відпустку повної тривалості, під час її розрахунку за наступний рік має бути зроблено перерахунок тривалості щорічної відпустки залежно від фактично відпрацьованих працівником днів, з урахуванням кількості днів відпустки, отриманої авансом.

Вас може зацікавити
	Книга обліку щорічних і додаткових відпусток Книга обліку щорічних і додаткових відпусток працівників містить рекомендації щодо її ведення з метою якісного обліку та здійснення оперативного контролю наданих відпусток, а також задля використання її даних для підготовки квартальної і річної звітності. Придбати видання