Поняття роботи за сумісництвом протягом тривалого часу залишається напрочуд актуальним. Особливо важливими питаннями як серед роботодавців, так і працівників є прийняття сумісника на роботу залежно від виду такого сумісництва, надання відпусток, лікарняних, оплату такої праці тощо. Що ж варто знати при оформленні трудових відносин із працівником-сумісником та як на це вплинули зміни законодавства у зв’язку із введенням в Україні воєнного стану, пропонуємо розглянути у цій статті.
В українському законодавстві робота за сумісництвом визначається як виконання працівником, крім основної, іншої оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації або у роботодавця — фізичної особи (ч. 1 ст. 1021 Кодексу законів про працю України; далі — КЗпП). З наведеного слідує, що крім основного трудового договору, за своїм бажанням працівник може укласти додатковий.
Робота за сумісництвом може здійснюватися:
на різних підприємствах (у такому випадку трудова книжка працівника зберігається за основним місцем роботи). Це так зване «зовнішнє сумісництво»;
або на умовах «внутрішнього сумісництва», коли особа працює як основний працівник та як сумісник на одному й тому ж підприємстві, але роботу за сумісництвом здійснює у вільний від основної роботи час.
У другому випадку основною вважається посада з найбільшим обсягом виконуваних робіт порівняно з іншими.
Працівник може працювати за сумісництвом на декількох роботах, однак роботодавець має враховувати його фізичну можливість виконувати таку роботу. При цьому графіки роботи не повинні перетинатися на різних місцях.
Важливо! Поняття роботи за сумісництвом часто плутають із суміщенням, проте вони є кардинально різними. Робота за сумісництвом — це виконання роботи у вільний від основної роботи час, а робота за суміщенням здійснюється в той самий проміжок робочого часу, що відведений для основної роботи. Окрім цього, як вже зазначалося, сумісництво пов’язане з укладанням ще одного трудового договору, незважаючи на його вид (зовнішнє чи внутрішнє). Своєю чергою, суміщення — спосіб залучення вже працевлаштованого працівника до виконання обов’язків за іншою вакантною посадою в межах раніше укладеного трудового договору.
Зазначимо про те, що фізична особа — підприємець (далі — ФОП) також має право працювати на умовах трудового договору, адже законодавством не передбачено обмежень щодо працевлаштування таких працівників. Водночас оформлювати працівника, який має статус ФОП, як сумісника можливо лише в тому випадку, якщо він уже працює за основним місцем роботи за трудовим договором. Окрім цього, іноді виникають питання щодо оформлення трудових відносин зі студентами денної форми навчання. Під час навчання між ними та навчальними закладами не виникають трудові відносини. Відтак, у разі працевлаштування студента, його роботу не можна вважати такою, що виконується крім основної роботи, тобто сумісництвом.
Особливістю оформлення трудових відносин за сумісництвом є те, що укладаючи трудовий договір про прийняття роботи за сумісництвом, роботодавець повинен оформити наказ про прийняття працівника на роботу, де обов’язково має бути зазначено, що працевлаштування відчувається саме за сумісництвом. Такі ж вимоги і до заяви працівника про прийняття на роботу.
Що стосується обмежень у наданні відпусток працівникам-сумісникам, то варто зазначити про те, що законодавством вони не встановлені. Такі особи мають право на оплачувану щорічну відпустку на загальних підставах, а надання відпустки може здійснюватися як за основним місцем роботи чи сумісництва, так і одночасно. Крім цього, сумісник має право на отримання компенсації за невикористану відпустку так само як і основний працівник. Якщо тривалість відпустки за місцем роботи за сумісництвом менша, ніж за основним місцем роботи, сумісникам, за їхнім бажанням, в обов’язковому порядку повинна надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін до закінчення відпустки за основним місцем роботи (п. 14 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про відпустки»). Для цього суміснику достатньо подати заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати за його місцем роботи за сумісництвом.
Нерідко у роботодавців виникають питання щодо особливостей оплати праці сумісників. КЗпП передбачено, що працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу.
Слід також зазначити, що з січня 2023 року почала діяти нова редакція Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування», де обмежили можливість оплати лікарняних суміснику, якщо таку допомогу виплачують за основним місцем роботи. Проте перші п’ять днів тимчасової непрацездатності оплачуються роботодавцями як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом у формі матеріального забезпечення, що повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу). Натомість страхова виплата у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності призначається з шостого дня тимчасової непрацездатності за основним місцем роботи або за місцем роботи за сумісництвом, яку фінансує вже Пенсійний фонд України.
Окремо хочемо звернути увагу на ті законодавчі зміни, які торкнулися трудових відносин, у зв’язку із введенням воєнного стану.
Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» встановив особливості прийняття на роботу в умовах воєнного стану. Разом з тим, було скасовано ряд нормативних актів щодо обмеження роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, підстав розірвання трудового договору тощо. Наразі робота за сумісництвом регулюється ст. ст. 21, 1021 КЗпП, де на законодавчому рівні було введено поняття «сумісництво», а також ст. 19 Закону України «Про оплату праці».
Важливо зазначити, що постановою Кабінету Міністрів України від 22.11.2022 р. № 1306 було скасовано обмеження щодо тривалості робочого часу на роботі за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій. Такі зміни обумовлені наявністю великої кількості внутрішньо переміщених осіб, які продовжують перебувати у трудових відносинах за основним місцем роботи, але бажають працювати також і за сумісництвом на новому місці.
До вищезгаданих змін працівникам-сумісникам державних підприємств, установ і організацій не можна було:
працювати більше чотирьох годин на день;
працювати повний робочий день у вихідний день;
загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не могла перевищувати половини місячної норми робочого часу.
З урахуванням нововведень, такі обмеження були скасовано, а зараз можна оформити сумісника на більшу тривалість робочого часу.
Підсумовуючи, слід зазначити, що робота за сумісництвом охоплює значну кількість важливих аспектів, які необхідно враховувати під час оформлення таких трудових правовідносин. Законодавчі ініціативи спрямовані на спрощення процедури працевлаштування за сумісництвом з метою забезпечення кожного громадянина можливістю реалізувати своє право на працю. Це, своєю чергою, сприяє більшій гнучкості ринку праці та створює додаткові можливості для професійного розвитку.