Згідно з ч. 1 ст. 49² Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Збіг двомісячного строку, встановленого статтею 49² КЗпП України, починається з наступного дня після ознайомлення. Чинне законодавство не передбачає виключення із строку попередження працівника про наступне вивільнення (не менш ніж за 2 місяці) часу знаходження його у відпустці або тимчасової непрацездатності.

Також, відповідно до ч. 3 ст.49² КЗпП одночасно з попередженням про звільнення у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

Після закінчення двомісячного терміну з дня повідомлення працівника про наступне вивільнення та у разі відмови працівника від переведення на запропоновану вакантну посаду або відсутності вакантних посад роботодавець видає індивідуальні накази про звільнення працівників. З наказом працівників ознайомлюють під підпис.

При припиненні трудового договору, зокрема з підстав зазначених у п. 1 ст. 40 КЗпП, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку (ст. 44 КЗпП).

Згідно зі ст. 116 КЗпП роботодавець зобов’язаний у день звільнення видати працівнику копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні та провести з ним розрахунок.

У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців (ст. 117 КЗпП).