Війна є частиною нашого життя. Третій рік від початку повномасштабного вторгнення роботодавці змушені вирішувати непрості питання, пов’язані з прийняттям та звільненням персоналу. Подекуди це стосується тих, хто був мобілізований або добровільно вступив до лав Сил Оборони.

Ще у 2014 році ст. 119 КЗпП відповідно до Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації» від 27.03.2014 р. № 1169-VII було доповнено частиною третьою, яка передбачала збереження за мобілізованими місця роботи, посади та середнього заробітку. Ця норма неодноразово зазнавала змін, найсуттєвіші з яких були внесені Законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 р. № 2352-ІХ. Нині гарантії збереження місця роботи і посади передбачені для працівників, призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення.

Цих гарантій позбавлені особи, які визнані винними у вчиненні кримінальних правопорушень проти встановленого порядку несення військової служби (військових кримінальних правопорушень) під час особливого періоду і вирок стосовно яких набрав законної сили. Також не поширюються вони на осіб, які займали виборні посади в органах місцевого самоврядування та строк повноважень яких закінчився.

Нещодавно Президент України підписав Указ «Про звільнення в запас військовослужбовців строкової військової служби» № 149/2024, які будуть звільнятися протягом квітня-травня 2024 року. Випадки звільнення зі служби можуть стосуватися й інших осіб, наприклад за сімейними обставинами чи за станом здоров’я. Наразі активно дискутуються пропозиції щодо зміни законодавства, що передбачають можливість демобілізації для військовослужбовців, які відслужили з моменту призову або вступу на військову службу не менше 36 місяців.

Питання припинення трудового договору з такими працівниками може стати для роботодавця актуальним, адже не всі вони готові повертатися до попереднього життя. Можливість звільнення інколи розглядають, коли під час військової служби спливає строку трудового договору, укладеного працівником ще до мобілізації. Тому з’ясування правомірності звільнення з роботи військовослужбовця під час несення військової служби, а також після її закінчення в умовах воєнного стану є важливим. Що можна порадити роботодавцеві, який збирається звільнити таких осіб? Спробуємо розібратися.

Загальні підходи до звільнення і судова практика

Стаття 119 КЗпП вже 10 років у тій чи іншій формі містить обов’язок роботодавця зберігати місце роботи і посаду працівника, який став військовослужбовцем. Тому застосування цієї норми неодноразово було предметом трудових спорів. Слід відзначити, що Верховний Суд сформував послідовну практику застосування відповідних правових гарантій. Зокрема, у пункті 21 постанови Верховного Суду від 13.06.2018 р. № 813/782/17 вказано, що чинне законодавство не передбачає можливості розірвання трудових відносин з працівником, призваним на військову службу, за жодних обставин. Припинення трудового договору на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП у зв’язку із закінченням строку трудового договору з працівником, призваним на військову службу, можливе тільки після закінчення проходження військової служби (дня фактичної мобілізації). Аналогічну правову позицію висловлено в постанові Верховного Суду від 06.02.2020 р. у справі № 818/777/17.

Тож протягом усього періоду проходження військової служби роботодавець позбавлений права звільнити працівника з роботи. При цьому вид трудового договору (строковий чи безстроковий) значення не має.

Що стосується видів військової служби, проходження якої надає працівникам гарантії збереження місця роботи та посади, то з порівняльного аналізу ч. 2 ст. 6 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» від 25.03.1992 р. № 2232-XII і ч. 3 ст. 119 КЗпП вбачається, що остання поширюється на усі види служби, яку проходить працівник, окрім військової служби (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки, а також закладів фахової передвищої військової освіти. Зокрема, з урахуванням позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленої в постанові від 26.08.2020 р. у справі № 813/402/17, ч. 3 ст. 119 КЗпП підлягає застосуванню до осіб, які призвані на строкову військову службу в період мобілізації.

Визначення моменту початку і закінчення військової служби

Застосування гарантій збереження місця роботи та посади для військовослужбовців відбувається протягом усього строку військової служби, який визначається за правилами, встановленими ст. 24 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу».

Якщо узагальнити зміст частини 2 цієї статті, то початком її проходження вважається:

1) для осіб, призваних на строкову військову службу — день відправлення у військову частину з обласного збірного пункту;

2) для контрактників, резервістів, осіб, які проходять військові збори під час мобілізації — день зарахування до списків особового складу військової частини;

3) для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також для резервістів, які призиваються на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період — день відправлення у військову частину з районного (міського) ТЦК та СП або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу СБУ, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України.

Закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Зрозуміло, що не завжди роботодавець володіє точною інформацією про дату початку військової служби. Або для запобігання застосуванню щодо працівника гарантій, встановлених для військовослужбовців, він намагається звільнити його з роботи до початку військової служби. У такій ситуації слід враховувати, що під час прямування до місця проходження військової служби або зі служби особа вважається такою, що виконує обов’язки військової служби. Зокрема про це зазначив Верховний Суд у постанові від 13.01.2022 р. у справі № 570/5134/18, визнавши незаконним звільнення працівника за прогул в ситуації, коли той подав заяву про увільнення від виконання обов’язків за посадою зі збереженням місця роботи та заробітної плати на один день до дати прибуття у військову частину, щоб дістатися до місця служби. При цьому працівник заздалегідь попередив про те, що він має прибути до військової частини у певний строк.

Демобілізація і звільнення з роботи

Після демобілізації роботодавець може не відразу дізнатися про факт закінчення військової служби. Тому у випадку, коли він збирається звільнити працівника з роботи, зробити це краще лише після прибуття останнього на роботу. Не вдаючись до аналізу того, які підстави для розірвання трудового договору можуть бути використані, зауважу, що звільнення слід проводити у відповідності до чинного законодавства аби уникнути ризику поновлення працівника на роботі.

Окремо слід зупинитися на ситуації закінчення строку трудового договору з працівником під час військової служби. Для уникнення застосування ст. 39¹ КЗпП і перетворення строкового трудового договору в безстроковий роботодавцю доцільно заздалегідь попередити працівника, який служить, про закінчення строку і небажання продовжувати трудові відносини. Такі дії можна оформити окремим наказом, який за можливості треба направити працівникові засобами поштового чи електронного зв’язку. А після появи його на роботі або отримання інформації про демобілізацію, оформити звільнення і виконати пов’язані з цим формальності, передбачені законом.

Якщо під час проходження військової служби військовослужбовець загине, роботодавець на підставі копії відповідного документа, що засвідчує цей факт, має видати наказ про припинення трудового договору за п. 8-2 ч. 1 ст. 36 КЗпП. Такий документ можуть надати родичі або близькі загиблого.

За відсутності будь-яких відомостей про працівника після демобілізації роботодавець може припинити трудовий договір за п. 8-3 ч. 1 ст. 36 КЗпП. Проте в такому разі рекомендуємо спочатку зв’язатися з родичами чи знайомими військовослужбовця або з військовою частиною, де він проходив службу. Адже за ч. 5 ст. 119 КЗпП гарантії збереження робочого місця зберігаються і за тим, хто потрапив у полон або визнаний безвісно відсутніми, на строк до дня, наступного за днем взяття його на військовий облік у районних (міських) ТЦК та СП, Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України після їх звільнення із військової служби у разі закінчення ними лікування в медичних закладах незалежно від строку лікування, повернення з полону, появи їх після визнання безвісно відсутніми або до дня оголошення судом їх померлими. У такому разі за відсутності документального підтвердження факту смерті роботодавець може звернутися до суду аби встановити факт припинення трудових відносин.

Вас може зацікавити
	Курс підвищення кваліфікації «Кадрова справа для професіонала» Свідоцтво державного зразка. Підтримка експерта протягом навчання. Супровід експертом протягом 2-х тижнів після закінчення курсів. Доступ до Живого журналу «КАДРОВИК.UA» на 3 місяці. Усі необхідні зразки та шаблони документів. Знижки на продукцію та послуги від «КАДРОВИК.UA». Докладніше

Сергій Сільченко