Колективні трудові спори та конфлікти можуть виникнути у будь-якому трудовому колективі та вимагають належного рішення. Важливо знати порядок, за яким вирішуються такі спори. Причинами колективного трудового спору може бути встановлення нових умов праці, зміни колективного договору чи невиконання законодавства про працю. Розуміння цих аспектів та процедури розв’язання таких спорів допоможуть забезпечити справедливість та згоду між сторонами. Знання прав і процесу вирішення спорів є неодмінною частиною ефективного управління трудовими відносинами в організації. У цій статті ми розглянемо порядок вирішення колективних трудових спорів та конфліктів.

Предмет колективних трудових вимог та порядок висунення вимог найманих працівників чи профспілки

Колективний трудовий спір (конфлікт) — це розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин, щодо:

а) встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту;
б) укладення чи зміни колективного договору, угоди;
в) виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень;
г) невиконання вимог законодавства про працю.

Сторонами колективного трудового спору (конфлікту) є:

• на виробничому рівні — наймані працівники (окремі категорії найманих працівників) підприємства, установи, організації чи їх структурних підрозділів або первинна профспілкова чи інша уповноважена найманими працівниками організація та роботодавець. За дорученням інтереси роботодавця у колективному трудовому спорі (конфлікті) може представляти інша особа, організація роботодавців, об’єднання організацій роботодавців;
  
  
• на галузевому, територіальному рівнях — наймані працівники підприємств, установ, організацій однієї або декількох галузей (професій) або адміністративно-територіальних одиниць чи профспілки, їх об’єднання або інші уповноважені цими найманими працівниками органи та організації роботодавців, їх об’єднання або центральні органи виконавчої влади, або місцеві органи виконавчої влади, що діють на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці;
  
  
• на національному рівні — наймані працівники однієї або декількох галузей (професій) чи профспілки або їх об’єднання, чи інші уповноважені найманими працівниками органи та всеукраїнські об’єднання організацій роботодавців або Кабінет Міністрів України.

Вимоги найманих працівників

Вимоги найманих працівників на виробничому рівні формуються і затверджуються загальними зборами (конференцією) найманих працівників або формуються шляхом збору підписів. Вони вважаються чинними за наявності не менше половини підписів членів трудового колективу підприємства, установи, організації чи їх структурного підрозділу. Разом із висуненням вимог збори (конференція) найманих працівників визначають орган чи особу, які будуть представляти їх інтереси.

Вимоги найманих працівників на галузевому, територіальному чи національному рівнях формуються і затверджуються:

• у випадках, коли інтереси найманих працівників представляє профспілка, об’єднання профспілок — рішенням виборного органу відповідної профспілки, об’єднання профспілок;
• у випадках, коли інтереси найманих працівників представляють інші уповноважені ними організації (органи) — конференцією представників підприємств, установ, організацій, обраних зборами (конференцією) працівників підприємств, установ, організацій, які перебувають у стані трудового спору (конфлікту).

Вимоги оформляються відповідним протоколом і надсилаються роботодавцю або уповноваженій ним особі, організації роботодавців, об’єднанню організацій роботодавців.

Порядок і строки розгляду вимог найманих працівників або профспілки

Роботодавець чи уповноважена ним особа повинні розглянути вимоги найманих працівників, профспілки або колективу працівників і повідомити їх представників про рішення протягом 3-денного строку з дня одержання вимог. Якщо вимоги виходять за межі їхньої компетенції, вони повинні переслати їх власнику або органу управління, що стоїть вище. При цьому строк розгляду вимог найманих працівників кожною інстанцією не повинен перевищувати трьох днів.

Загальний строк розгляду вимог і прийняття рішення (з урахуванням часу пересилання) не повинен перевищувати тридцяти днів з дня одержання цих вимог роботодавцем або уповноваженою ним особою, організацією роботодавців, об’єднанням організацій роботодавців до моменту одержання найманими працівниками чи профспілкою повідомлення від роботодавця, уповноваженої ним особи, організації роботодавців, об’єднання організацій роботодавців, власника, відповідного вищестоящого органу управління про прийняте рішення.

Рішення роботодавця, уповноваженої ним особи, організації роботодавців, об’єднання організацій роботодавців, власника, відповідного вищестоящого органу управління викладається у письмовій формі і не пізніше наступного дня надсилається уповноваженому представницькому органу іншої сторони колективного трудового спору (конфлікту) разом із соціально-економічним обґрунтуванням.

Примирні органи

Розгляд колективного трудового спору (конфлікту) здійснюється примирною комісією, трудовим арбітражем та незалежним посередником.

Примирна комісія — це орган, призначений для прийняття рішення, що може задовольнити сторони колективного спору (конфлікту), та який складається із представників сторін.

Примирна комісія розглядає такі види колективних спорів:

• встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту;
• укладення чи зміни колективного договору, угоди.
• Сторони колективного трудового спору (конфлікту) зобов’язані надавати примирній комісії інформацію, необхідну для ведення переговорів.
• Колективні трудові спори (конфлікти) розглядаються:
• виробничою примирною комісією — у п’ятиденний;
• галузевою та територіальною примирними комісіями — у десятиденний;
• примирною комісією на національному рівні — у п’ятнадцятиденний строк з моменту утворення комісій.

За згодою сторін ці строки можуть бути продовжені.

Рішення примирної комісії оформляється протоколом та має для сторін обов’язкову силу і виконується в порядку і строки, які встановлені цим рішенням.

Трудовий арбітраж — це орган, який складається із залучених сторонами фахівців, експертів та інших осіб і приймає рішення по суті трудового спору.

Трудовий арбітраж утворюється з ініціативи однієї зі сторін конфлікту або незалежного посередника у разі:

• неприйняття примирною комісією погодженого рішення щодо вирішення колективного спору про встановлення нових або зміну наявних соціально-економічних умов праці та виробничого побуту, а також про укладення чи зміну колективного договору, угоди;
• виникнення колективного трудового конфлікту про виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень, про невиконання вимог законодавства про працю.

Колективний трудовий спір (конфлікт) розглядається трудовим арбітражем з обов’язковою участю представників сторін, а в разі потреби — представників інших заінтересованих органів та організацій.

Трудовий арбітраж повинен прийняти рішення у десятиденний строк з дня його створення. За рішенням більшості членів трудового арбітражу цей строк може бути продовжено до двадцяти днів.

Рішення трудового арбітражу приймається більшістю голосів його членів, оформляється протоколом і підписується усіма його членами.

У вирішенні колективних трудових спорів можуть брати також незалежні посередники, тобто визначені за спільним вибором сторін особи, які сприяють встановленню взаємодії між сторонами, проведенню переговорів, беруть участь у виробленні примирною комісією взаємно прийнятного рішення.

Постійним органом, створеним для сприяння врегулюванню колективних трудових спорів (конфліктів) є Національна служба посередництва і примирення.

Національна служба посередництва і примирення у межах своїх повноважень приймає рішення, які мають рекомендаційний характер і повинні розглядатися сторонами колективного трудового спору (конфлікту), відповідними центральними або місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

До компетенції Національної служби посередництва і примирення належить:

• здійснення реєстрації висунутих працівниками вимог та колективних трудових спорів (конфліктів);
• аналіз вимог, виявлення та узагальнення причин колективних трудових спорів (конфліктів), підготовка пропозицій для їх усунення;
• підготовка посередників та арбітрів, які спеціалізуються на вирішенні колективних трудових спорів (конфліктів);
• формування списків арбітрів та посередників;
• перевірка, в разі необхідності, повноважень представників сторін колективного трудового спору (конфлікту);
• посередництво у вирішенні колективного трудового спору (конфлікту);
• залучення до участі в примирних процедурах народних депутатів України, представників державної влади, органів місцевого самоврядування.

Національна служба посередництва і примирення на прохання сторін колективного трудового спору (конфлікту) пропонує кандидатури незалежних посередників, членів трудового арбітражу, координує роботу трудового арбітражу, направляє своїх спеціалістів, експертів для участі у роботі примирних органів.

Представники Національної служби посередництва і примирення можуть брати участь у вирішенні колективного трудового спору (конфлікту) на всіх його стадіях.

Процедури виконання рішень примирних органів

Згідно ч. 4 ст. 8 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» «рішення примирної комісії оформляється протоколом та має для сторін обов’язкову силу і виконується в порядку і строки, які встановлені цим рішенням».

А відповідно до ч. 5 ст. 9 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» «рішення трудового арбітражу про вирішення колективного трудового спору (конфлікту) є обов’язковим для виконання, якщо сторони про це попередньо домовилися».

Законом не передбачений примусовий порядок виконання рішень примирної комісії та трудового арбітражу, а також відповідно до законодавства України не має санкцій за невиконання таких рішень.

Акції протесту під час воєнного стану

Відповідно до ст. 39 Конституції України «громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування».

Зазначене право закріплене й у ст. 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що передбачає, що кожен має право на свободу мирних зібрань і свободу об’єднання з іншими особами, включаючи право створювати профспілки та вступати до них для захисту своїх інтересів.

Спеціальні норми, що застосовуються в умовах воєнного стану:

Указом Президента України «Про запровадження воєнного стану» від 24 лютого 2022 року № 64/2022 дозволені обмеження конституційних прав, зокрема й статті 39, а саме: «У зв’язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30–34, 38, 39, 41–44, 53 Конституції України».

Мирні зібрання можуть проводитись під час воєнного стану, але забороняються у передбачених законом порядку.

Розглянемо ці випадки.

1. Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку — з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей. Це передбачено ч. 2 ст. 39 Конституції України.
   
   
2. В Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: забороняти проведення мирних зборів, мітингів, походів і демонстрацій, інших масових заходів (п. 8 ст. 8 Закону України «Правовий режим воєнного стану»).
   
   
3. Національна поліція вживає заходів для забезпечення публічної безпеки і порядку на вулицях, площах, у парках, скверах, на стадіонах, вокзалах, в аеропортах, морських та річкових портах, інших публічних місцях» (п. 10 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про національну поліцію»). Поліція має право зупиняти мирні зібрання, якщо вони порушують громадський порядок.

Вас може зацікавити
	Журнал реєстрації перевірок Журнал реєстрації перевірок розроблений із урахуванням затвердженої форми (наказ Державного комітету України з питань розвитку підприємництва від 10 серпня 1998 року № 18). Хоч ведення Журналу реєстрації перевірок є добровільним, його наявність на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи — підприємця спростить початок проведення перевірки чи інспекційного відвідування та полегшить знайомство з представниками контролюючих органів. Придбати видання