Статтею 45 Конституції України та статтею 3 Конвенції МОП № 132 про оплачувані відпустки, ратифікованої Україною у 2001 році, передбачено, що найманий працівник має право на щорічну оплачувану відпустку встановленої мінімальної тривалості.

Мінімальна тривалість оплачуваної щорічної основної відпустки визначена Законом України «Про відпустки» (стаття 6) та Кодексом законів про працю України (стаття 75) і становить 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відраховується з дня укладення трудового договору.

Порядок і умови надання та перенесення щорічної основної відпустки визначений статтями 10, 11 Закону України «Про відпустки» та статтями 79, 80 КЗпП України.

Щорічна основна відпустка надається працівникові з таким розрахунком, щоб вона була використана, як правило, до закінчення робочого року.

Черговість надання відпустки визначається графіком, який затверджується власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків враховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку.

Згідно ч. 5 ст. 11 Закону України «Про відпустки» та ч. 4 ст. 80 КЗпП України забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд, а також ненадання їх протягом робочого року особам віком до 18 років та працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами чи з особливим характером праці.

Під «ненаданням» відпустки в контексті наведених вище законодавчих норм варто розуміти як незаконне небажання роботодавця надати відпустку працівникові, так і про регулярне перенесення відпустки (його частини) за бажанням самого працівника, а також невмотивовану відмову працівника від права на відпустку.

При вирішенні спірних питань в таких ситуаціях, потрібно застосовувати статтю 12 Конвенції МОП № 132, якою передбачено, що угоди про відмову від права на мінімальну щорічну оплачувану відпустку або про невикористання такої відпустки із заміною її компенсацією чи іншим чином відповідно до національних умов визнаються недійсними або забороняються.

Відповідно до ст. 9 Конституції України і ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Згідно із ст. 68 Конституції України кожен громадянин зобов’язаний неухильно дотримуватися Конституції України і законів України.

Ненадання щорічних відпусток у терміни, визначені Законом України «Про відпустки» та Кодексом законів про працю України, є грубим порушенням законодавства про працю, за що роботодавець може бути притягнений до відповідальності згідно із законодавством.

У разі відмови працівника використати право на щорічну відпустку роботодавець має право без заяви працівника видати наказ про надання йому відпустки в межах строків, встановлених графіком. Таку позицію висловило Міністерство соціальної політики України в листі від 21.06.2012 р. № 207/13/116-12.

На нашу думку, доцільно врахувати також норму статті 10 Конвенції МОП № 132, якою передбачено, що період надання відпустки, якщо вона не встановлюється правилами, колективними угодами, арбітражним рішенням чи іншими способами відповідно до національної практики, визначається роботодавцем після консультації із зацікавленою особою, що працює за наймом, або з його представниками, з врахуванням вимоги роботи і можливості для відпочинку, які мають особи, що працюють за наймом.

Вас може зацікавити
	Посібник «Графік відпусток у період дії воєнного стану» З посібника дізнайтеся про: • Вимоги до складання графіка відпусток • Порядок складання графіка відпусток • Правда та неправда про графік відпусток • Кому і як надати відпустку в перший робочий рік? • Як вести графік відпусток протягом року? • Внесення змін до графіка відпусток • Як надати щорічну відпустку за графіком? Придбати видання