Згідно статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. (стаття 2 Кодексу Законів про працю).

Трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем — фізичною особою), за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець — фізична особа) зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін. (стаття 21 КЗпП).

Згідно статті 19 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР, статті 102¹ КЗпП сумісництвом вважається виконання працівником, крім основної, іншої оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації або у роботодавця — фізичної особи.

Щодо обмежень працювати за сумісництвом слід окремо зазначити, що зі статті 102¹ КЗпП виключена норма, що умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, організацій визначає Кабінет Міністрів України, а Кабінетом Міністрів 22 листопада 2022 року (постанова КМУ від 22 листопада 2022 р. № 1306) визнано такими, що втратили чинність:

• постанова КМУ «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» від 3 квітня 1993 року № 245;
• постанова КМУ «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, які переміщуються з районів проведення антитерористичної операції» від 4 березня 2015 р. № 81;
• наказ Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України «Про затвердження Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» від 28 червня 1993 року № 43.

Зазначеним вище нормативними актами, зокрема встановлювались обмеження щодо тривалості роботи за сумісництвом не більше чотирьох годин на день і повного робочого дня у вихідний день. Загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не повинна була перевищувати половини місячної норми робочого часу.

Таким чином обмеження щодо тривалості робочого часу на роботі за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій скасовані.

Закон України «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII зобов’язує застосовувати обмеження щодо роботи за сумісництвом до окремих категорій працівників та визначає умови коли такі обмеження застосовуються. Щоб такі обмеження в умовах воєнного стану були адекватними та однаковими для всіх, НАДС надані роз’яснення щодо застосування положень Закону України «Про запобігання корупції» стосовно дотримання обмежень щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності в умовах воєнного стану (далі — Роз’яснення).

З 03.08.2022 набрав чинності Закон № 2381-ІХ, яким внесено зміни до Закону № 1700-VII, та який, серед іншого, встановлює особливості застосування обмежень щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності у період дії воєнного стану.

Зокрема, Законом № 2381-ІХ доповнено новим п. 28 розділ ХІІІ «Прикінцеві положення» Закону № 1700-VII, у якому визначено, на кого з посадовців на період дії воєнного стану не поширюється обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності, встановлене п. 1 ч. 1 ст. 25 Закону № 1700-VII, та за яких умов.

Отже, особливості застосування обмежень у період дії воєнного стану стосуються лише окремих категорій осіб за одночасного дотримання таких умов:

• заборона працювати за сумісництвом та/або займатись підприємництвом не поширюється лише на державних службовців категорій «Б» та «В» та посадових осіб місцевого самоврядування, посади яких віднесені до четвертої — сьомої категорій (п.п. 4.1 п. 4 Роз’яснень);
• вказані особи перебувають у відпустці без збереження заробітної плати або у простої (п.п. 4.3 п. 4 Роз’яснень);
• дозволяється отримувати дохід лише від юридичних осіб приватного права або фізичних осіб — підприємців, стосовно яких відповідні державні службовці та посадові особи місцевого самоврядування протягом останнього року не здійснювали повноваження з контролю, нагляду або підготовки чи прийняття відповідних рішень щодо діяльності цих юридичних осіб або фізичних осіб — підприємців (п.п. 4.4 п. 4 Роз’яснень);
• зайняття іншою оплачуваною чи підприємницькою діяльністю слід припинити протягом 15 робочих днів з дня припинення простою або закінчення відпустки (п.п. 4.5 п. 4 Роз’яснень).

Законодавство дозволяє (ч. 2 ст. 21 КЗпП) встановити колективним договором чи трудовим договором, окремі обмеження для роботи за сумісництвом. Встановлення таких обмежень може бути обґрунтованим у випадках, коли робота за сумісництвом не може бути поєднана з роботою за основним місцем роботи, веде до надмірного перевантаження і перевтоми працівника/ці, при виконанні важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці та з урахуванням інших умов.

Наприклад, водій транспортних засобів, що працює за основним місцем роботи за підсумованого обліку робочого часу 10 годин, прийняв рішення працювати водієм на іншому підприємстві в нічну зміну. Очевидно, що таке бажання працівника заробити більше коштів становить загрозу не лише для його власного здоров’я, але й створювати небезпеку для оточуючих.

Тому приймаючи рішення про укладення трудового договору про роботу за сумісництвом сторонам трудового договору слід докладно обговорити та визначити всі його умови, об’єктивно оцінити реальні можливості працівника виконувати таку роботу без ризику створення загрози для безпеки і здоров’я на робочому місці, а також завдання шкоди здоров’ю самого працівника, чи інтересам виробництва.

Вас може зацікавити
	Телефонна консультація з кадрових питань Консультації за телефоном від експертів «КАДРОВИК.UA» — це «швидка невідкладна допомога» для кадровика у багатьох випадках. А саме: коли не маєте часу на пошук відповіді на кадрове запитання, а вирішити його потрібно негайно; знайдені відповіді не задовольнили вас, тому що не містять норм законодавства; ваша ситуація унікальна та потребує особистого радника; хочете отримати швидку відповідь на кадрове запитання. Придбати послугу