Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03.05.2023 р. у справі № 607/5324/23 про визнання протиправним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі.

Обставини справи

10.06.2022 р. між позивачем ОСОБА_3 та відповідачем Тернопільським національним педагогічним університетом імені Володимира Гнатюка було укладено контракт з науково-педагогічним працівником, згідно умов якого позивач була прийнята на посаду викладача кафедри образотворчого мистецтва, дизайну та методики їх навчання, термін дії якого з 01.07.2022 до 30.06.2024.

ОСОБА_3 з 01.07.2022 була обрана за конкурсом на посаду викладача кафедри образотворчого мистецтва, дизайну та методики їх навчання на умовах контракту на підставі наказу № 233-к/тр від 30.06.2022, про що свідчать відомості про роботу трудової книжки серії НОМЕР_1 № запису 22 та витяг з наказу Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка від 30.06.2022 № 233-к/тр про результати конкурсу.

30.01.2023 ОСОБА_3 звернулася до Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка із заявою про надання їй відпустки без збереження заробітної плати за 2023 рік з 2 лютого 2023 року до завершення карантину згідно статті 25 пункту 3-1 Закону України «Про відпустки».

Відповідачем було розглянуто заяву позивача та листом Університету від 01.02.2023 № 82/40-04 повідомлено її про те, що за приписами п. 3-1 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про відпустки», відпустка без збереження заробітної плати за бажанням працівника надається в обов’язковому порядку матері або іншій особі, зазначеній у частині третій статті 18 цього Закону, для догляду за дитиною віком до 14 років на період оголошення карантину на відповідній території. Таким чином, відповідною територією, на якій оголошено карантин є території України.

Натомість, як вбачається з доданих ОСОБА_3 до заяви про відпустку копій документів, починаючи з 04.03.2022, вона разом з ОСОБА_4, перебуває поза межами території України, тобто поза межами відповідної території, на якій оголошено карантин, передбачений п. 3-1 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про відпустки». А тому, на підставі викладеного, відповідач повідомив позивача, що у неї відсутнє право на отримання відпустки по догляду за дитиною віком до 14 років на період оголошення карантину на відповідній території, передбаченого п. 3-1 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про відпустки».

Позивач ОСОБА_3 не вийшла на роботу 03.02.2023, 06.02.2023 та 10.02.2023, про що Університетом було складено акти про відсутність на роботі протягом робочого дня ОСОБА_3 від 03.02.2023, 06.02.2023 та 10.02.2023. 27.02.2023 Тернопільським національним педагогічним університетом імені Володимира Гнатюка видано Наказ № 73-к/тр про звільнення за прогул.

Обґрунтування Суду

Невихід на роботу в зв’язку з самовільним використанням працівником відпустки, відгулів за відпрацьовані раніше дні, вихід на пенсію без попередження власника або уповноваженого ним органу визнаються прогулом і можуть бути причиною звільнення працівника з цієї підстави. Вказаний правовий висновок висловлено у постанові Верховного Суду України від 03 грудня 2018 року у справі № 686/21222/16-ц (провадження № 61-18573св18).

Відповідно до сталої судової практики причину відсутності працівника на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником, зокрема:

• пожежа, повінь (інші стихійні лиха);
• аварії або простій на транспорті;
• виконання громадянського обов’язку (надання допомоги особам, потерпілим від нещасного випадку, порятунок державного або приватного майна при пожежі, стихійному лиху);
• догляд за захворілим зненацька членом родини;
• відсутність на роботі з дозволу безпосереднього керівника;
• відсутність за станом здоров’я.

Тобто, поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника.

У період дії воєнного стану роботодавець за заявою працівника, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, в обов’язковому порядку надає йому відпустку без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у заяві, але не більше 90 календарних днів, без зарахування часу перебування у відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 9 Закону України «Про відпустки» (частина четверта статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»). Отже, саме по собі право на відпустку не надає працівнику право використати відпустку самовільно, крім випадків, передбачених трудовим законодавством.

Із заявою про надання відпустки без збереження заробітної платина підставі частини четвертої статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», позивач не звертався до Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка.

Поряд з цим, суд зазначає, що у роботодавця не виникло обов’язку надати позивачу відпустку без збереження заробітної платив обов’язковому порядку, на підставі положень статті 25 Закону України «Про відпустки» (пункти 3 та 3-1частини першої цієї статті Закону) або частини четвертої статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», оскільки за приписами згаданих положень статті 25 Закону України «Про відпустки», визначена цією нормою відпустку надається матері або іншим особам (визначених законодавством), у разі перебування їх на території України.

Однак, як встановлено судом, ОСОБА_3 та її син ОСОБА_4, у січні 2023 року і по даний час, перебувають за межами України, тому відповідач правомірно відмовив позивачу у наданні відпустки, передбаченої пунктом 3-1 ч. 1 статті 25 Закону України «Про відпустки», оскільки вона надається у разі перебування їх на території України.

При цьому, позивач не подав доказів необхідності здійснення догляду за дитиною, оскільки навчання у Тернопільській загальноосвітній школі І–ІІІ ступенів № 16 імені Володимира Левицького Тернопільської міської ради, не зупинялося, не призупинялося, та і не проводилося дистанційне навчання через карантин.

Як рекомендацію, можна зазначити, що якщо особа перебуває за межами України, то вона має право на відпустку до 90 календарних днів, але для цього потрібно подати відповідну заяву до роботодавця.

Вас може зацікавити
	Курс «Підвищення кваліфікації кадровиків. Профі» Курс оновлено з урахуванням питань щодо воєнного стану в країні. Курс складається з 8 тематичних модулів. Кожен модуль наповнений відео + пакет необхідних документів. Програма навчання розрахована на кадровиків, що мають досвід та прагнуть отримати глибші знання у своїй практичній діяльності. Придбати курс