Працівниця є особою з інвалідністю 3-ї групи. У попередні роки тривалість її щорічної відпустки, як інваліда 3-ї групи, становила 26 календарних днів. Звернувшись до кадрової служби за оформленням щорічної відпустки у 2023 році, отримала відповідь, що їй буде надано відпустку тривалістю 24 календарних дня. Чи правомірні дії роботодавця щодо скорочення тривалості її відпустки та якими законодавчими нормами це передбачено?

Законодавчими актами, що визначають державні гарантії реалізації працівниками права на відпустки є: Закон України «Про відпустки» від 15.11.1996 р. № 504/96-ВР; Кодекс законів про працю України.

Проте, під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, що установлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 р. № 2136-IX (далі — Закон № 2136).

Згідно з частиною 3 статті 1 Закону № 2136 не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, що врегульовані зазначеним Законом.

Законом № 2136 протягом дії воєнного стану роботодавець звільнений від обов’язку щодо надання працівнику відпустки тривалістю більш ніж 24 календарні дні, коли більша тривалість відпустки передбачена працівнику законодавством, колективним і трудовим договором.

Відповідно до частини 1 статті 12 Закону № 2136 у період дії воєнного стану надання працівнику щорічної основної відпустки за рішенням роботодавця може бути обмежено тривалістю 24 календарні дні за поточний робочий рік. Якщо тривалість щорічної основної відпустки працівника становить більше 24 календарних днів, надання не використаних у період дії воєнного стану днів такої відпустки переноситься на період після припинення або скасування воєнного стану.

Це певною мірою відповідає нормам статті 6 Закону України «Про відпустки» та статті 75 Кодексу законів про працю України, які встановлюють мінімальні гарантії щодо тривалості щорічної основної відпустки.

Водночас Закон № 2136 не призупиняє і не скасовує норми статті 9¹ КЗпП, а самі норми цієї статті не суперечать положенням Закону «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Згідно статті 9¹ Кодексу законів про працю «Додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги» підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників. Отже, з урахуванням особливостей організації праці та умов господарської діяльності, в межах своїх повноважень, за рахунок власних коштів роботодавець може надавати працівникам в період дії воєнного стану основні оплачувані щорічні відпустки тривалістю більше ніж 24 дні.

Надання відпустки більшої тривалості ніж 24 дні в період дії воєнного стану є правом, а не обов’язком роботодавця.

Закон № 2136 діє винятково протягом періоду воєнного стану та втрачає чинність із дня його припинення або скасування, крім частини 3 статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Вас може зацікавити
	Книга обліку щорічних і додаткових відпусток Книга обліку щорічних і додаткових відпусток працівників містить рекомендації щодо її ведення з метою якісного обліку та здійснення оперативного контролю наданих відпусток, а також задля використання її даних для підготовки квартальної і річної звітності. Придбати видання

Ірина Смирнова