Згідно зі статтею 38 Кодексу законів про працю (далі — КЗпП) працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, письмово попередивши про це роботодавця за два тижні. У такому разі останнім днем роботи є той день тижня, у який працівник письмово попередив власника про своє звільнення. Наприклад, якщо працівник подав заяву про звільнення у п’ятницю, 22 липня 2022 року, то днем звільнення має бути п’ятниця, 5 серпня 2022 року. Але якщо заява працівника про звільнення за власним бажанням спричинена неможливістю продовжувати роботу (у зв’язку з переїздом на нове місце проживання; переведенням чоловіка або дружини на роботу до іншої місцевості; вступом до навчального закладу; неможливістю проживання в цій місцевості, що підтверджено медичним висновком; вагітністю, доглядом за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; доглядом за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; виходом на пенсію; прийняттям на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у термін, про який просить працівник.

Коли немає причин неможливості продовження працівником роботи, сторони трудового договору можуть домовитися про будь-який термін звільнення після подання працівником заяви про це, але в межах двотижневого строку.

Якщо у своїй заяві працівник зазначив конкретну дату звільнення за власним бажанням, то цього дня його має бути звільнено, незалежно від того, що він був тоді тимчасово непрацездатний або перебував у відпустці. Норми трудового законодавства про неприпустимість звільнення працівника з роботи в період його відпустки або тимчасової непрацездатності (частина четверта ст. 40 КЗпП) поширюються лише на ті випадки, коли розірвання трудового договору провадиться з ініціативи роботодавця згідно із чинним законодавством.

Таким чином, до двотижневого строку попередження про розірвання трудового договору з ініціативи працівника зараховується період перебування у відпустці та період тимчасової непрацездатності.

Що стосується оплати листка непрацездатності, виданого працівникові за страховим випадком, що настав у період перебування в трудових відносинах із підприємством, то його потрібно оплатити, попри те що працівник звільняється з роботи. Це випливає з норми абзацу другого частини першої статті 19 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 р. № 1105-XIV, якою встановлено, що право застрахованої особи на матеріальне забезпечення (зокрема, допомогу по тимчасовій непрацездатності) виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення), якщо інше не передбачене законодавством.

Умови оплати листка непрацездатності, виданого у встановленому порядку, викладено в абзаці другому пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 р. № 2464-VI. Згідно із цією нормою перші п’ять днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві, оплачуються коштом роботодавця. Починаючи з шостого дня непрацездатності, застрахованій особі, незалежно від її звільнення в період втрати працездатності, виплачується допомога по тимчасовій непрацездатності коштом Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в порядку й розмірах, установлених законодавством, за весь період до відновлення працездатності або встановлення МСЕК інвалідності.

Якщо працівникові, який захворів у період роботи, видали кілька листків непрацездатності, де у висновку зазначено «продовжує хворіти», то всі вони вважаються продовженням одного й того самого страхового випадку та підлягають оплаті незалежно від звільнення працівника. У такому разі перші п’ять днів тимчасової непрацездатності коштом роботодавця оплачують на підставі першого листка непрацездатності.

Отже, якщо під час тимчасової непрацездатності працівника звільнено на підставі статті 38 КЗпП, про що видано наказ, підприємство, з яким він перебував у трудових відносинах, зобов’язане буде прийняти й оплатити листок непрацездатності, виданий у встановленому порядку. Рішення щодо оплати листків непрацездатності приймає комісія (уповноважений) із соціального страхування підприємства.

Вікторія Ліпчанська