5 серпня Президент підписав Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання деяких нестандартних форм зайнятості» від 18.07.2022 р. № 2421-IX (законопроект № 5161).

Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування. Закон було опубліковано в «Голосі України» № 162 від 09.08.2022 р. Відповідно норми Закону № 2421 почали діяти з 10 серпня.

Нагадаємо, що цим документом законотворці намагалися врегулювати питання нестандартних форм зайнятості для осіб, які виконують роботу на непостійній основі, забезпечення гнучкості у виборі організації трудових відносин, посилення мобільності працівника при реалізації права на працю.

Зокрема, у КЗпП закріплено нову форму трудового договору — «Трудовий договір з нефіксованим робочим часом», як особливий вид трудового договору, умовами якого заздалегідь не встановлено конкретний час виконання роботи, а обов’язок працівника виконувати таку роботу, яка виникає виключно у разі надання власником або уповноваженим ним органом передбаченої цим трудовим договором роботи без гарантування того, що така робота буде надаватися постійно.

Типова форма трудового договору з нефіксованим робочим часом має бути затверджена Мінекономіки.

Роботодавець самостійно визначатиме необхідність та час залучення працівника до роботи, обсяг роботи та в передбачений трудовим договором строк погоджуватиме з працівником режим роботи та тривалість робочого часу, необхідного для виконання відповідної роботи.

Кількість укладених трудових договорів з нефіксованим робочим часом не може перевищувати 10% загальної кількості трудових договорів.

Юридичні особи та ФОП, які використовують найману працю менше ніж 10 працівників, зможуть укладати не більше одного трудового договору з нефіксованим робочим часом.

У договорі передбачено закріплення інформації про:

• спосіб та мінімальний строк повідомлення працівника про початок виконання роботи;
• спосіб та максимальний строк повідомлення від працівника про готовність приступити до роботи або відмовитися від її виконання у випадках, передбачених частиною сьомою цієї статті;
• інтервали, в які від працівника можуть вимагати працювати (базові години та дні).

Кількість базових годин не може перевищувати 40 годин на тиждень, а кількість базових днів не може перевищувати 6 днів на тиждень.

Працівник зможе відмовитися від виконання роботи у таких випадках:

• якщо роботодавець вимагає виконання роботи поза межами базових днів і годин;
• якщо йому було повідомлено про наявність роботи із порушенням мінімальних строків, визначених трудовим договором з нефіксованим робочим часом.

Однак відмова працівника від виконання роботи у базові дні та години, визначені договором, є підставою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності.

Мінімальна тривалість робочого часу працівника, який виконує роботу на підставі трудового договору з нефіксованим робочим часом, протягом календарного місяця становить 32 години. Якщо працівник протягом календарного місяця виконував роботу менше 32 годин, йому повинна бути виплачена заробітна плата не менше ніж за 32 години робочого часу відповідно до умов оплати праці, визначених трудовим договором.

У трудовому договорі з нефіксованим робочим часом можуть встановлюватися додаткові підстави для його припинення. Пункт 8 частини першої статті 36 КЗпП викласти в такій редакції: «підстави, передбачені трудовим договором з нефіксованим робочим часом, контрактом».

За змінами до ч. 5 ст. 8 Закону про ЄСВ, при нарахуванні заробітної плати (доходів) працівникам, які працюють за трудовим договором з нефіксованим робочим часом, ставка ЄСВ, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.

Наталія Волос