Кодексом Законів України про працю, а саме статтею 51, передбачено встановлення відповідним категоріям працюючих скороченого робочого часу. З’ясуємо, кому роботодавець повинен встановити скорочений робочий час (тиждень) і якими нормативно-правовими актами це передбачено.

Скорочений робочий час (тиждень) — це час виконання роботи, передбаченої посадовими обов’язками, скорочений на відповідну кількість годин, при тому, що працюючий має право на оплату праці в розмірі повної тарифної ставки, повного окладу. Це є однією з відмінностей скороченого робочого часу від неповного робочого часу, відповідно до листа Мінсоцполітики від 22.03.2006 р. № 1993/0/14-06/13.

Право на скорочену тривалість робочого тижня мають працівники, зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці відповідно до статті 7 Закону України «Про охорону праці». Для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці, встановлюють скорочену тривалість робочого часу — не більш як 36 годин на тиждень відповідно до статті 51 Кодексу Законів України про працю. Перелік виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого тижня, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 р. № 163.

Однією з підстав встановлення скороченого робочого часу (тижня) — є зайнятість працівників на роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Переліку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого тижня» від 21.02.2001 р. № 163 (далі — Перелік), право на скорочений робочий час (тиждень) мають працівники виробництв, цехів, посад, професій, передбачених зазначеним Переліком, на підставі результатів атестації робочого місця за умовами праці, незалежно від форми власності підприємства, організації.

Питання застосування Переліку регламентується Порядком застосування Переліку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого тижня, затвердженим наказом Міністерства праці від 23.03.2001 р. № 122.

При визначенні права працюючих на скорочений робочий час (тиждень) важливо встановити найменування професії, до якої відноситься робоче місце, з урахуванням фактично виконуваної роботи відповідно до державного Класифікатора професій ДК 003-2010.

Працівникам, професії та посади яких не передбачені в Переліку, але які в окремі періоди робочого часу виконують роботу на виробництвах, у цехах, за професіями і на посадах, означених Переліком, скорочена тривалість робочого часу встановлюється у ці дні тієї самої тривалості, як і працівникам, постійно зайнятим на цій роботі.

Скорочена тривалість робочого часу (тижня) встановлюється колективним договором залежно від результатів атестації робочих місць за умовами праці відповідно до Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 р. № 442.

Без атестації робочого місця надання будь-яких пільг є неправомірним, навіть якщо виконувані роботи є у зазначеному переліку, за яким визначають право на пільгу. Підтвердження цього права працівникові можливе тільки при віднесенні його робочого місця до категорії із шкідливими умовами праці за результатами атестації робочих місць за умовами праці.

На підставі результатів атестації атестаційна комісія підприємства, за погодженням із профспілковим органом, складає перелік робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад, працівникам яких підтверджено право на пільги та компенсації. Отже, якщо атестація робочих місць не проведена, працівник не має права на пільги і компенсації, у т. ч. на скорочену тривалість робочого часу, передбачені законодавством за роботу із шкідливими умовами праці.