Щодо можливості надання працівнику відпустки за власний рахунок чи оформлення простою на час його відсутності під час евакуації родини з місця проведення бойових дій з подальшим поверненням на робоче місце та виконанням своїх трудових обов’язків.

Простій — це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (ч. 1 ст. 34 КЗпП України).

Перелік таких інших обставин, які призводять до простою, чинним законодавством не регламентований. У кожному конкретному випадку причина простою буде своя. За фактом це може бути несправність обладнання або інструментів, недостача сировини, перебої в енергопостачанні, форс-мажорні ситуації (наприклад, стихійне лихо), військові дії тощо.

У результаті простою може бути зупинена робота всього підприємства, або його окремих підрозділів, або робота окремо взятого працівника. Відбутися простій може з вини роботодавця або з вини працівника чи з незалежних від них причин. Залежно від обставин простій може виявитися нетривалим (декілька годин/днів) або тривалим (декілька місяців).

У період простою працівник може не виходити на роботу, але повинен одержувати заробітну плату (однак у меншому розмірі).

Статтею 113 КЗпП України передбачено такий порядок оплати часу простою:

• простій не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від 2/3 тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу);
• виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров’я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини — зберігається середній заробіток;
• простій, який стався з вини працівника, не оплачується.

У колективному договорі може бути визначений і більший рівень оплати часу простою.

Під час простою нарахування доплат і надбавок, передбачені колективним договором, не здійснюються, оскільки працівники під час простою не виконують встановлену їм норму праці.

Відповідно до частини третьої статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03. 2022 р. № 2136-IX (далі — Закон № 2136-IX), протягом воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першою статті 26 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 р. № 504/96-ВР (далі — Закон про відпустки).

У період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику в наданні будь-якого виду відпусток за умови, що такого працівника залучено до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури (ч. 2 ст. 12 Закону про відпустки). Ця вимога стосується і неоплачуваної відпустки.

За сімейними обставинами та з інших причин працівнику можна надати відпустку без збереження зарплати. Максимальний строк такої відпустки — 15 календарних днів (далі — к. д.) на рік.

Однак, на період воєнного стану строк перебування у відпустці без збереження зарплати не включають до цих 15 к. д. (ст. 26 Закону про відпустки), тобто ця відпустка може бути надана на весь строк запровадження воєнного стану.

В разі надання відпустки не на весь час воєнного стану, а на конкретний період працівник зазначає в заяві конкретні дати надання відпустки (від і до, але не довше за граничну дату дії воєнного стану на момент подання заяви). Відповідно, й у наказі роботодавець також вказує конкретний період надання відпустки.

Стаття 26 Закону про відпустки скеровує, що таку відпустку надають на строк, обумовлений угодою між працівником та роботодавцем.

Таким чином, отримавши від працівника заяву з проханням надати таку відпустку, роботодавець має право відмовити у її наданні. Ініціювати таку відпустку може лише працівник, але остаточне рішення про її надання залишається за роботодавцем. У питаннях переривання відпустки без збереження заробітної плати, сторони (працівник і роботодавець) самостійно домовляються про період і тривалість такої відпустки. Закон про відпустки не регулює, чи можна достроково припинити відпустку без збереження зарплати, а також скільки разів можна надавати таку відпустку протягом воєнного стану.

Працівник, який не з’являється на роботі внаслідок ведення бойових дій, не може бути звільнений за прогул, але й зберігати за таким працівником середній заробіток немає підстав. У такому випадку, можливо табелювати відсутність такого працівника умовним позначенням «НЗ» («неявка з нез’ясованих причин») або «І» («інші причини неявки»). Після закінчення дії воєнного стану, коли працівник повернеться до роботи, роботодавець може запросити в нього надати пояснення та визначити, чи є причина відсутності поважною.

Федор Фольварчук