Чи може роботодавець з власної ініціативи в період воєнного стану надати працівникам щорічні основні оплачувані відпустки тривалістю більше 24 днів?

Під час дії воєнного стану діють обмеження та особливості організації трудових відносин, що установлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 р. № 2136-ІХ (далі — Закон № 2136). При цьому його ч. 3 ст. 1 передбачає, що під час воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, що врегульовані зазначеним Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону № 2136 у період дії воєнного стану щорічна основна оплачувана відпустка надається працівникам тривалістю 24 календарні дні.

Отже, максимальна тривалість відпустки, на яку працівник має право в період дії воєнного стану, становить 24 дні.

Якщо тривалість щорічної основної відпустки працівника становить більше 24 календарних днів, різниця днів відпустки не втрачається, а має бути надана після закінчення дії воєнного стану.

Протягом дії воєнного стану роботодавець звільнений від обов’язку надавати працівнику відпустки тривалістю більш ніж 24 дні, коли більша тривалість відпустки передбачена працівнику законодавством, колективним і трудовим договором.

Водночас Закон № 2136 не призупиняє і не скасовує ст. 9¹ КЗпП, а самі норми цієї статті не суперечать положенням Закону № 2136.

Згідно ст. 9¹ КЗпП підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників.

Отже, з урахуванням особливостей організації праці та умов господарської діяльності в межах своїх повноважень, за рахунок власних коштів роботодавець має право надати працівникам в період дії воєнного стану основні оплачувані щорічні відпустки тривалістю більше ніж 24 дні. Надання відпустки більшої тривалості ніж 24 дні в період дії воєнного стану є правом, а не обов’язком роботодавця.