З перших днів введення в Україні воєнного стану чимало цивільних, як чоловіків, так і жінок, добровільно вступили до лав територіальної оборони. Більшість з них були офіційно працевлаштовані. Які ж гарантії для таких працівників зберігаються за місцем їх роботи?

Відповідно до Закону України «Про основи національного супротиву» територіальна оборона складається з військової, цивільної та військово-цивільної складових.

З працівниками, які долучилися до воєнної територіальної оборони, все зрозуміло: вони уклали контракт про проходження військової служби або їх призвали як резервістів під час мобілізації. На них розповсюджуються гарантії відповідно до ст. 119 Кодексу законів про працю України. Зокрема, за ними зберігається місце роботи, посада і середній заробіток.

Цивільна складова територіальної оборони включає державні органи, органи місцевого самоврядування, які залучаються до територіальної оборони.

Військово-цивільна складова територіальної оборони включає штаби зон (районів) територіальної оборони та добровольчі формування територіальних громад, які залучаються до територіальної оборони.

Згідно п. 16 Положення про добровольчі формування територіальних громад, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 р. № 1449, членом добровольчого формування може бути громадянин України віком від 18 років, який проживає на території громади, де діє добровольче формування, пройшов медичний, професійний та психологічний відбір (перевірку) і уклав контракт добровольця територіальної оборони.

При цьому, контракт добровольця територіальної оборони особа укладає з командиром добровольчого формування строком на три роки. Сама ж форма цього контракту затверджується Міноборони.

В Законі України «Про основи національного супротиву» зазначено, що на членів добровольчих формувань територіальних громад під час їх участі у заходах підготовки добровольчих формувань територіальних громад, а також виконання ними завдань територіальної оборони поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Проте, безпосередньо в цьому законі не зазначено, що на добровольців тероборони поширюються гарантії ст. 119 Кодексу законів про працю України, а саме поширення на них гарантій щодо збереження середнього заробітку та посади. В зв’язку з чим виникали питання: чи зберігати за такими працівниками середній заробіток та посаду, чи увільняти їх від роботи.

Ця прогалина була усунута наказом Міністерства оборони України «Про затвердження форми контракту добровольця територіальної оборони та посвідчення добровольця територіальної оборони» від 07.03.2022 р. № 84. У цьому наказі зазначається, що на такого працівника поширюються гарантії, що встановлені в ст. 119 Кодексу законів про працю України.

Отже, за працівником, який є членом добровольчого формування територіальної оборони, зберігається середній заробіток та посада за місцем роботи.

Для цього працівник має надати роботодавцю копію контракту добровольця територіальної громади, або копію посвідчення встановленого зразка, виданого на підставі укладеного контракту, що підтверджує особу власника цього посвідчення та його належність до виконання військово-цивільного обов’язку в межах території територіальної громади.

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо уточнення норм, що регулюють питання визначення категорій осіб, які визнаються ветеранами війни та членами сімей загиблих Захисників і Захисниць України, та надання їм соціальних гарантій» від 15.03.2022 р. № 2121-IX осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, визнали учасниками бойових дій.

Це означає, що працівникам-добровольцям тероборони, окрім збереження середнього заробітку та посади, надається перевага на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці (ст. 42 Кодексу законів про працю України), а також такі працівники набувають права на додаткову відпустку із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік (ст. 77² Кодексу законів про працю України та ст. 162 Закону України «Про відпустки»).