Із введенням воєнного стану, все більше суб’єктів господарювання освоюють нові умови роботи. Проте деякі підприємства вимушені були зупинити роботу, оголосивши простій у зв’язку з безпековою ситуацією, тобто не з вини працівника.

Відповідно до статті 113 Кодексу законів про працю України, час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду, у разі виробничої ситуації не з вини працівника, що є небезпечною для життя чи здоров’я працівника і навколишнього природного середовища, за час простою, за ним зберігається середній заробіток.

Умови надання допомоги по тимчасовій непрацездатності визначено Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (далі — Закон).

Відповідно до статті 22 Закону допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), у разі настання в неї страхового випадку.

Разом з тим статтею 23 Закону визначено вичерпний перелік підстав, при яких матеріальна допомога не призначається, і період простою підприємства не належить до такого переліку підстав.

Тобто для оплати лікарняного важливим фактором є нарахування заробітної плати. Як ми вказали вище — час простою не з вини працівника підлягає оплаті.

Таким чином, під час простою підприємства не з вини працівника допомога по тимчасовій непрацездатності має надаватися працівнику на загальних підставах.